Уявна подорож життям українського митця.

Подорожуючи улюбленою книгою.

Сьогодні мені сумно… Чи тому , що на вулиці дощ , чи  невідома тривога взяла мою душу в полон. На колінах у мене лежить маленька скарбничка української духовності – « Кобзар». Я прогулююсь поетичною стежкою раптової поеми яка потрапила мені на очі. Зненацька я починаю відчувати як мимоволі завмирає моє серце. Я уявляю біленьку  хату край села , зелену діброву та дівочі сльози. Натовп кріпаків , що прямують вузенькою стежкою яка в’ється як та гадюка намагаючись заплутати дорогу на панщину.

І тут я розумію , що моє життя зовсім не таке як мені розповіла ця книга.  А мої проблеми які виникли мізерні , в порівнянні з героями поем. Страшно собі уявити Україну очима маленького Тараса. Збідніла , несправедлива закована в кайдани брехні де ти не маєш ні права голосу ні власного життя. Те місце де тебе примушують безкоштовно працювати , а ти , щоб не вмерти з голоду та холоду мусиш прямувати в найми. Країна там де у матері відбирають дитину і посилають на смерть, а вона з горя  іде світ заочі і одного дня при відкритому синьому небі сходить з глузду.

Але навіть це , не змусило малого Тарасика любити Україну більше ніж матір. Він так її любив , що не боявся за неї проклянуть самого Бога. Ще в дитячі роки він  залишився сиротою. Спочатку до Бога відправилась мати , а потім за нею і попрямував батько.

Але навіть втрата рідної людини і тяжке життя не завадило йому стати відомою та шанованою людиною. Людина яка щосили хапалася за тоненьку ниточку яка зветься – життям!

Зараз Україна інакша, вона квітуча та вільна, саме такою її собі уявляв митець. Настав час коли люди не цінують навіть цього. Вони мають мізерні проблеми які зазивають горем , і замість того , щоб знайти вихід свідомо прямують в темряву. Час коли не цінується життя яке на при-великий жаль не є вічним. Період коли людина не вірить в кохання і зраджує дружбу.

Скажіть мені – це Україна де рідко можна побачити як цвіте калина і не співає соловейко? Ні вона стала іншою. Якщо було б таке можливо , щоб показати якою вона стала митцю він би обімлів і заплакав.

Можливо його життя було тяжким і несправедливим , але воно мало сенс. Людина знала , чого вона хоче і в який бік прямує. Були часи коли дівчина помирала від кохання , а не продавала його , а пісня перемагала горе.

Може давно потрібно припинити  дурити себе ! Україна не вільна і не квітуча … Це примара , що блукає не маючи спокою по світі.

А Ви можете і надалі плювати на своє життя та відбирати похабно його в інших. І стверджувати , що живете на Україні дивлячись на біленьку хату і ще не зламану калину лише в музеях, задаючи собі питання чи не замінили її на каштани!!!!