Чого не вистачає Україні, або Клістир нам у поміч!

Початок 2016 року ознаменувався для України новими викликами, які доведеться прийняти, і новими завданнями, з якими потрібно буде впоратись.

В середині січня в Брюсселі на засіданні Ради Європейського Союзу на рівні міністрів закордонних справ обговорювалось питання впровадження реформ в Україні. Показовим стало те, що на цій зустрічі чи не вперше у своїй практиці Європейський Союз вдався до прямих закликів до змін в уряді іншої держави: створити в Україні посаду віце-прем’єра з європейської інтеграції. Про що це говорить? По-перше, у Європі вже стомились від обіцянок нашої держави і їх невиконання (адже про сторення подібної посади говорилося вже давно). По-друге, українська влада ще раз продемонструвала схильність до певного мазохизму – усе може бути зроблено, але лише з-під палиці. Створення посади віце-прем’єра з європейської інтеграції (дієвого віце-премєра, а не номінального!) повинно було стати одним з перших кроків після підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Адже, оголосивши проведення європейських реформ, нашим можновладцям варто було призначити  відповідального за них, і, вочевидь, це мав стати аж ніяк не «заступник заступника», як в тому анекдоті. Це недбальство, поряд з іншими, призвело до того, що рух європейських реформ в Україні набув вигляду броунівського руху. І в результаті – маємо те, що маємо.

Варто зауважити, що в кінці січня відбулась ще одна важлива подія для України - зимова сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якій наша держава отримала щось, на зразок «пряника» – право накладати санкції на тих парламентарів іноземних держав, які своїми діями порушують законодавство країни. Проте, слід наголосити на тому, що обмежувальні заходи лише за «політичну позицію» депутатів не дозволяються. Тобто, якщо парламентар з іншої держави мирно висловлює свою політичну позицію (навіть, якщо вона становить загрозу суверенітету чи територіальній цілісності України!), то ні про які санкції не може бути й мови, аж до початку вчинення певних конкретних дій цим депутатом. Очевидним постає те, що прийняття Резолюції з даними положеннями навряд чи можна назвати результатом хорошої роботи української делегації, особливо, якщо врахувати два незаперечні факти: по-перше, авторсто прийнятих поправок належить не українській стороні; по-друге, представники російської делегації «бойкотували» сесію (у разі їх присутності - кількості голосів на підтримку України однозначо б не вистачило!). Зважаючи на це та на отримані «здобутки», можна стверджувати, що результати зимової сесії ПАРЄ для України є не так пряником, як, скоріше, подачкою.

         Міркуючи про відкриту рекомендацію Ради Європейського Союзу про створення в Україні посади віце-прем’єра з європейської інтеграції та про результати зимової сесії ПАРЄ, виникає асоціація з лікуванням симулянта. В ролі останнього, на жаль, виступає наша держава, славним мужам якої, аби довести до пуття розпочате, постійно чогось не вистачає – чи ресурсу, чи часу, чи бажання. Їм краще зімітувати роботу, ніж дійсно зайнятись справами.

          У відомому творі Ярослава Гашека симулянтів лікували клізмами. Що ж, трохи перефразовуючи класика, хочеться додати: «Не жалійте! Пам’ятайте, на цих клістирах тримається наша держава!»