Опозиціонери вважають, що політичні домовленості знову переважають над демократичними цінностями
Після гучних заяв Дональда Трампа про підтримку свободи та права іранського народу самостійно визначати своє майбутнє багато хто очікував реальної підтримки демократичних сил Ірану. Проте подальші дипломатичні кроки Вашингтона викликали хвилю критики серед іранської опозиції. Активісти, які роками боролися проти режиму аятол, стверджують, що були усунуті від процесу ухвалення рішень, а США дедалі більше схиляються до прагматичних компромісів. Чому ситуація навколо Ірану нагадує Україні власний досвід міжнародної політики, як змінюється роль США у світі та чому боротьба за свободу дедалі частіше стикається з геополітичними інтересами.
Як Трамп зрадив іранську опозицію і чому це нагадує український сценарій
Коли на початку війни між США та Іраном Дональд Трамп заявив, що для іранського народу відкривається «найбільший шанс повернути собі свою країну», багато хто повірив: Вашингтон нарешті готовий підтримати тих, хто десятиліттями боровся проти режиму аятол. Здавалося, що Америка знову стає на бік свободи, демократії та народів, які прагнуть позбутися диктатури.
Минуло зовсім небагато часу — і ці надії розсипалися. Сьогодні іранська опозиція відкрито говорить про зраду. Люди, які ризикували життям, організовували протести, сиділи у в'язницях та втрачали близьких у боротьбі з режимом мулл, раптом опинилися за бортом переговорного процесу. Натомість Вашингтон почав шукати компроміси саме з тими, кого ще вчора називав джерелом загрози для світу.
Коли демократія стає розмінною монетою
Особливе обурення в опозиціонерів викликали слова Трампа про те, що він «досить добре ладнає» з новим керівництвом Ірану. Для багатьох іранців це прозвучало як політичний вирок.
Адже йдеться не просто про дипломатичні контакти. Йдеться про принципову зміну підходу. Якщо раніше Білий дім говорив про свободу і права людини, то тепер у центрі уваги опинилися угоди, домовленості та можливість стабілізувати ринки.
Іранська опозиція справедливо ставить запитання: якщо США справді хотіли допомогти народу Ірану, чому представників опору навіть не допустили до переговорів?
Відповідь виглядає доволі простою. Бо доля народу часто стає другорядною, коли на перший план виходять великі геополітичні та бізнесові інтереси.
Європа вкотре продемонструвала безпорадність
Не менш гостро опозиціонери критикують і Європу. Німеччина, Франція та Велика Британія роками розповідають світу про права людини, свободу слова, гендерну рівність та захист меншин. Проте коли справа дійшла до реальної підтримки іранського суспільства, голос Європи практично зник.
Іранські дисиденти прямо говорять: красиві декларації виявилися лише словами. Фактично Захід вкотре продемонстрував готовність домовлятися з диктатурою, якщо це вигідно економічно та політично.
Режим мулл вижив і став жорсткішим
Особливо показовим є те, що після війни режим не послабився. Навпаки. За даними опозиції, тільки з березня було страчено десятки людей. Репресії посилилися в університетах. Студентів відраховують за критичні висловлювання. Активістів переслідують. Атмосфера страху стала ще густішою.
Мулли чудово розуміють: головна загроза для них — не зовнішній ворог, а власний народ. Саме тому вони поєднують відкритий терор із психологічним виснаженням суспільства. Але навіть попри це опозиція переконана: нові протести неминучі.
«Тегеранджелес» показав справжній настрій іранців
Першим серйозним сигналом стали події під час Чемпіонату світу з футболу у США. На матч збірної Ірану в Лос-Анджелесі тисячі людей прийшли не стільки підтримувати футболістів, скільки демонструвати протест проти режиму.
Старий прапор із левом і сонцем, який символізував Іран до ісламської революції, став справжнім символом спротиву.
Фраза однієї з учасниць протесту звучала промовисто: «Ми тут не заради футболу».
І це було видно неозброєним оком. Для багатьох представників величезної іранської діаспори Лос-Анджелес перетворився на майданчик політичної демонстрації, а не спортивного свята.
Україна вже проходила цей шлях
Для українців у всій цій історії є щось дуже знайоме. Ми також неодноразово чули від Дональда Трампа красиві слова про підтримку свободи, демократії та права народів на самовизначення.
Але коли справа доходила до конкретних рішень, риторика часто поступалася прагматичному розрахунку.
Протягом останніх років дедалі більше заяв і дій Трампа демонстрували бажання не перемогти агресора, а домовитися з ним.
Його численні розмови з Кремлем, спроби нав'язати Україні компроміси за рахунок власних територій, постійний тиск на Київ із вимогою бути «гнучкішим» — усе це дуже нагадує нинішню ситуацію навколо Ірану.
В обох випадках ми бачимо одну й ту саму модель поведінки. Спочатку звучать гучні слова про свободу. Потім починаються переговори.
Після цього інтереси народів відходять на другий план. І зрештою на перше місце виходять великі угоди, бізнесові перспективи та політичні дивіденди.
Бізнес замість цінностей
Саме тут проходить головна лінія критики на адресу Трампа. Америка десятиліттями будувала свій міжнародний авторитет як країна, що захищає демократію. Саме цим США відрізнялися від авторитарних режимів.
Але коли демократія починає поступатися місцем бізнес-інтересам, виникає закономірне запитання: що залишається від американської винятковості?
Для багатьох іранців відповідь уже очевидна. Для багатьох українців — також.
Трамп дедалі частіше демонструє готовність розглядати міжнародну політику як систему угод, де моральні принципи мають цінність лише доти, доки не заважають економічним або політичним інтересам.
Свобода не продається
Іранська опозиція сьогодні відчуває себе покинутою. Українці не раз відчували подібне розчарування, коли інтереси великих держав починали переважати над принципами.
Але історія показує інше. Свободу не дарують президенти. Свободу не забезпечують дипломатичні угоди. Свободу здобувають народи, які готові боротися за неї самостійно.
Саме тому ані український спротив російській агресії, ані боротьба іранців проти режиму мулл не завершуються в кабінетах політиків.
Бо справжня історія твориться не за столами переговорів. Вона твориться там, де люди відмовляються погоджуватися на диктатуру, навіть коли сильні світу цього вже готові укласти чергову вигідну угоду.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.