Кремль довго вагався і лише у грудні 1994 року президент Єльцин підписав указ "Про заходи з забезпечення законності, правопорядку і громадської безпеки на території Чеченської республіки". Росіяни оголосили, що чеченці чинять геноцид російського населення. Тоді ж об'єднані війська міноборони та внутрішніх військ мвс росії увійшли на територію самопроголошеної республіки - розпочалася Перша російсько-чеченська війна.
Далі стандартний набір росіянина: масоване бомбардування, ракетні та артилерійські обстріли передмість столиці та самого Грозного. Тисячі загиблих мирних мешканців.
У новорічну ніч 31 грудня 1994 року розпочався штурм столиці. Російське командування запланувало, аби бронетанкові колони пішли з чотирьох напрямків та одночасно зустрілись біля Президентського палацу у Грозному. Дивно: майже та ж сама тактика (трохи навіть удосконалена) була застосована на старті повномасштабної війни в Україні. 4 напрямки, одне місце зустрічі - Банкова.
Проте, що тоді у Чечні, що в лютому 2022-го в Україні росіяни не врахували головного - спротив місцевих мешканців. Людей, які прагнуть жити вільно, танками не залякати. Навіть, якщо чисельність цих людей суттєво поступається чисельності ворога.
За планом Аслана Масхадова, одного з головних очільників чеченського спротиву, російські війська свідомо впустили вглиб Грозного. Окупанти таким чином залишились без прикриття та ставали “легкою мішенню”. росіян розстрілювали зі снайперських гвинтівок, автоматів, гранатометів та закидували коктейлями Молотова. У лавах окупантів почалась паніка, вони зазнали суттєвих втрат.
25 січня 1995 року Перший президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв оголосив ультиматум: не віддаватиме росіянам полонених, допоки сторони не підпишуть угоду про припинення вогню. 8 лютого угоду було підписано.
Тоді довго дискутували, чи було це стратегічною помилкою, чи все ж виваженим військовим ходом: тепер ми точно знаємо, москва не дотримується жодних угод.
За п’ять днів між ворогами було укладено ще одну угоду про припинення вогню. Тепер сторонам заборонялось використовувати важку зброю у вигляді авіації та артилерії. І чеченці чесно цього дотримувалися. Але не росіяни. 21 лютого вони порушили угоду, а 6 березня 1995 року повністю оволоділи Грозним.
За оцінками російських правозахисників, внаслідок бойових дій в столиці Ічкерії загинуло близько 35 тисяч мирних мешканців. Серед них - майже 5 тисяч дітей. Значна частина загиблих у Грозному складалась саме з етнічних росіян. Тобто, з тих, кого, за легендою керівництва рф, вони йшли рятувати.
Чому так? По-перше, на відміну від чеченців, етнічні росіяни не мали сталих родинно-племінних зв'язків у найближчих та віддалених селах, та не знали, в кого можна сховатися під час обстрілів та бомбардувань. А по-друге, російській владі на них завжди було начхати. Власне, як і зараз.
Окрім того, ті, хто залишався у місті, зазнавали тортур та страшної смерті. Російські військові влаштовували цілеспрямовані масові вбивства цивільних. Братські могили пізніше знайшли у селах Нові Алди, Самашки, Комсомольське. Минулого року британський військовий експерт Джек Вотлінґ після вивчення українського питання у своєму матеріалі для «The Telegraph» зазначав, що “масові покарання цивільних - улюблений російський метод придушення спротиву”. І додав: “Від Громадянської війни до Другої світової війни, від Афганістану до Чечні, де російські солдати ходили по хатах, розстрілюючи цивільних. Було вже багато Буч”. Наших Буч, українських. Це і є геноцид. Не той, на який, начебто, вказують росіяни стосовно їхніх громадян. А справжній.
Мене вже давно цікавить: чому руських завжди потрібно “рятувати” коштом життів інших людей? Очевидно, що наразі наша місія - виганяти ворога зі свого дому, без жодних компромісів та “тимчасових угод”. Прямо зараз ми пишемо нову переможну історію. Водночас, не менш важливо пам'ятати про свої помилки та про помилки інших, аби більше ніколи їх не повторювати.