На тлі російської загрози в Молдові змінили уряд, депортували групу сербських футбольних вболівальників і на добу зачинили повітряний простір. І варто зауважити: побоювання Кишиневу не безпідставні: російський контингент вже рівно 31 рік перебуває безпосередньою в Молдові – 2 березня 1992 року за підтримки росії почався збройний конфлікт у Придністров'ї.
Придністров’я як майданчик для гібридної війни
На пострадянському просторі просто зараз налічують три заморожені конфлікти. Усі вони пов’язані з росією. Найсвіжіший - російсько-грузинська війна. Другий - грузино-абхазький конфлікт. І третій та найдовший - це Придністров’я.
Свою присутність у конфліктах на пострадянському просторі росія проявляє по-різному: буває і активним учасником, і відстороненим посередником. Іноді підтримує якусь одну сторону, створюючи видимість нейтралітету. Але якою б її роль не була, росія використовує такі конфлікти, з одного боку, як інструмент контролю та впливу, а з іншого - для перемикання уваги зі своїх внутрішніх проблем та подовження свого політичного впливу, як зовні, так і зсередини.
Давно не дивує, чому саме росія на чолі з путіним не тільки підтримує такі конфлікти, але й намагається збільшити їхню кількість та не дає їм загасати якомога довше. Подивимось: ані Грузія, ані Молдова, ані Україна не можуть вступити до НАТО через не врегульовані кордони. Давайте згадаємо, що саме мова про вступ Грузії до НАТО стала пусковим механізмом війни 2008 року. Та ж сама історія і з Україною у 2014, анексією Криму та окупацією частини Донбасу. Всі ці військові дії і створюють певний буфер між рф та країнами-членами НАТО.
Заморожені конфлікти дають можливість випробовувати різні методи ведення війни та відпрацювати різні механізми своєї присутності на чужій території без визнання цього факту. В Придністров’ї, до речі, просто шалений вплив російської пропаганди. Місцеві мають по декілька паспортів, ну а мова спілкування, відповідно, – російська. Коли далі неможливо підтримувати міф «ми є, але нас немає» - ллється кров. Зараз саме за цим сценарієм і розвивається ситуація в Молдові.
20 січня 2023 року в Politico вийшла стаття під назвою «Time to join NATO? Moldova eyes joining ‘a larger alliance», в якій Президент Майя Санду повідомила, що точиться «серйозна дискусія» щодо включення у більш широкий військовий союз». На що реакція росії була негайною: лавров звинуватив Санду в тому, що вона тягне країну в Румунію.
Певну напругу для Кишинева створює майже постійне перебування в Чорному морі російських військових кораблів. Географічно Молдова оточена лише двома сусідами: Румунією та Україною. Але має єдиний вихід до Чорного моря - порт Джурджулешти, що знаходиться в 133 км від Чорного моря на лівому березі річок Прут та Дунаю. Це якщо виключити сухопутний наступ росії.
До речі, так звані «тліючі» конфлікти дуже вигідні ще й тим, що їхня «разморозка» не викличе, в разі чого, здивування, спротиву чи бурхливої реакції громадськості. До неврегульованості звикли всі і навіть навчилися з нею жити.
Як сталося так, що понад 30 років російські війська перебувають у Придністров’ї, а де-юре - в Молдові? 2 березня 1992 року Молдова стала членом ООН та була офіційно визнана незалежною державою. Ця подія й поділила країну на дві частини. Цього дня Придністровський конфлікт почав набувати нової загрозливої стадії. Фактично одразу після визнання незалежності Молдови росія розквартировувала на території самопроголошеної республіки Придністров’я військо чисельністю близько 6 тисяч людей на майже 100 танках. В той час, як із боку Молдови були малочисельні загони добровольців, сили МВС, нацармії. Формальним приводом для введення військ було, нібито, прагнення більшої частини населення Молдови приєднатися до Румунії, в той самий час як ліва сторона Дністра (Придністров’я) ніколи не приховувала свого прагнення об’єднатися з росією. До речі, різні соціологічні опитування спростовують цей факт. Близько 85% жителів висловилися за суверенітет Молдови.
Міжетнічним конфліктом цю війну також назвати не можна. Тодішній Президент Молдови Мірча Снєгур неодноразово підкреслював саме геополітичний характер війни. І до громадянської війни він не мав жодного відношення. До сих пір москва не визнає себе однією зі сторін конфлікту. Вона на словах підтримує суверенітет Молдови, проте всі ці роки продовжує надавати фінансову та військову підтримку так званій ПМР. Регулярних російських військ там, наче, й немає, але точно є так званий “обмежений контингент”.
Кривавий збройний конфлікт тривав майже 5 місяців. За цей час загинуло близько 1000 людей з обох боків. 21 липня 1992 року в москві росія та Молдова підписали угоду про припинення вогню. На цьому підписанні був представник так званого Придністров’я. Але подальших дій щодо остаточного врегулювання конфлікту не було. З тих пір на правому березі Дністра - Молдова, а на лівому - самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка.
До 24 лютого 2022 року все, що відбувалося в Україні, було дуже схожим на те, що свого часу відбувалося у Придністров’ї та Молдові. Були задіяні навіть одні й ті ж самі персони. Так, у Придністровському конфлікті на боці Тирасполя (Придністров’я) виступав відомий Ігор Стрєлков-Гіркін, один із лідерів проросійських бойовиків на Донбасі в перші роки війни. Треба визнати, тривалий час Київ заплющував очі на те, що відбувалося на Південному кордоні. Запиту на вирішення цього питання не виникало й у Кишинева. Фактично, початок 2022 року Україна зустріла у ворожому півкільці. Окупований росією Крим, частина Донбасу, Придністров’я, дружня росії білорусь та, власне, сама рф.
Впевнений, щойно ми повернемо Україні кордони 1991 року, потрібно буде жорстко ставити питання щодо врегулювання Придністровського конфлікту. Не тільки заради безпеки України. Наша перемога стане прикладом іншого шляху, іншої долі. Адже ні майбутнього, ні сучасного сьогодення у країнах з тліючими конфліктами просто немає. Там де росія – там завжди убогість і розруха.