Морські міни та міжнародне гуманітарне право

Досить довго морським мінам приділялося відносно мало уваги, однак, незважаючи на їхні військові якості, вони продовжують створювати ризик для цивільного населення та комерційного судноплавства.

Резюме

Досить довго морським мінам приділялося відносно мало уваги, оскільки їх нечасто використовували останнім часом. Це недорогі автономні вибухові пристрої зі значним тактичним, експлуатаційним та стратегічним значенням. Але незважаючи на їхні військові якості, вони продовжують створювати ризик для цивільного населення та комерційного судноплавства під час збройного конфлікту. Їхня поява та використання озброєними групами в таких місцях, як Червоне море, Баб-ель-Мандебська протока та Азовське море привертає увагу Geneva Call через шкідливий влив на цивільних осіб. У зв’язку з цим  зроблено короткий аналіз історичного підґрунтя цієї зброї і нормативної бази, яка застосоввується, для практики встановлювання морських мін та їх використання.

Використання морських мін

Морські міни продовжують бути зброєю, яка може застосовуватись під час сучасної морської війни. На жаль, цивільні та торгові судна по всьому світу продовжують страждати від некерованоговикористання військово-морських мін. Їхнє походження датується XVI століттям, коли було створено першу міну-прототип, що була спрямована на боротьбу з піратами, які  були активними біля берегів Китаю.[i]Після Російсько-японської 1904-05 війни військово-морські міни стали звичним засобом ведення морської війни. Неодноразове  використання морських мін та їхній негативний вплив на комерційне судноплавство змусило країни узгодити конкретні міжнародні правові обмеження щодо використання військово-морських мін, які зараз втілені в Гаазькій конвенції VIII про встановлення підводних мін, що автоматично підриваються від доторкання (Гаазька конвенція VIII).[ii]

Військово-морські міни призначені для знищення або пошкодження кораблів, хоча найчастіше їхнє використання спрямоване на запобігання доступу противника до оперативно значущих морських районів.[iii]Під час збройного конфлікту, цілями встановлення мін може бути захисне та оборонне мінування (тобто у внутрішніх водах для захисту проходів, портів та входів до них) або наступальне мінування (тобто у ворожих територіальних або внутрішніх водах чи водах, що контролюються ворожою стороною).[iv]Ця зброя була використана державними збройними силами в різних міжнародних збройних конфліктах (МЗК), включаючи Кримську війну (1853–56), війну між Китаєм і Францією (1884–85), війну у В'єтнамі (1955–1972), війну між Іраном та Іраком (1980–1988) і майже в кожному великому морському конфлікті, що стався протягом двадцятого й двадцять першого століть.[v] У неміжнародних збройних конфліктах  (НЗК) морські міни використовувалися, серед інших, в американській Громадянській війні (1861–65), Громадянській війні в Іспанії (1936–39), конфлікті в Нікарагуа (1979–1990), у конфлікті в Шрі-Ланці (1983) та збройному конфлікті в Лівії (2011).Найновіші випадки застосування морських мін зареєстровано в Баб-ель-Мандебській протоці поблизу Ємену в 2017–2018 роках та в Азовському морі (у внутрішніх водах як України, так і Російської Федерації) з початку активних військових дій у 2014 році.[vi]Встановлення мін у цих місцях не пройшло без наслідків, оскільки від них постраждали цивільні особи, і вони продовжують створювати загрозу для життя.[vii]

Міжнародна правова база

У міжнародному праві не існує визначення про те, що саме вважається морською міною.Проте, НАТО визначає морські міни як «вибуховий пристрій, встановлений у воді, на морському дні або підводних надрах, з метою пошкодження чи потоплення кораблів або перешкоджання судноплавства длявходу на територію».[viii]Як правило, військово-морські міни можна розділити на шість типів: швартові міни,[ix]дрейфуючі або плавучі міни, донні міни,[x]міни з дистанційним керуванням, мобільні міни, які запускають із підводних човнів,[xi]та спливаючі або ракетні міни.[xii]Крім того, існують попередньо встановлені міни, які можна приводити в бойову готовність дистанційно або вручну. На відміну від протипіхотних мін, які є забороненою зброєю серед держав, котрі ратифікували Оттавську конвенцію,[xiii]держави розглядають військово-морські міни як законну зброю, використання якої обмежено й регулюється договірним правом і міжнародним гуманітарним правом (МГП). Виходячи з розуміння того, що Оттавська конвенція не застосовується до військово-морських мін, відповідні правила встановлення всіх типів морських мін, як для державних, так і для недержавних озброєних суб’єктів, містяться в законах, які регулюють морську війну. Ці закони мають певні відмінності з положеннями, що регулюють МЗК, оскільки морська війна також впливає на держави, які не є учасниками збройного конфлікту і які мають нейтральний статус.

Джерелами закону про морську війну є Гаазькі конвенції VI,  VII,  VIII та Інструкція  Сан-Ремо з міжнародного права, що застосовується до збройних конфліктів на морі від 1995 року (Інструкція  Сан-Ремо). З цих джерел, Гаазька конвенція VIII залишається єдиним договором, що регулює використання військово-морських мін і містить п’ять основних положень щодо використання таких мін.  Відповідно до Гаазької конвенції VIII будь-який вид морського мінування до початку або після початку збройного конфлікту підпорядковується принципам ефективного нагляду, контролю за ризиками та застереженнями. Крім того, для забезпечення мирного судноплавства слід вживати застережних заходів.  Виведений із статей 3 та 5 Гаазької конвенції VIII принцип ефективного нагляду, зокрема, вимагає від сторін, які застосовують міни, реєструвати місця розташування мінних полів та перевіряти, чи правильно їх встановлено або запрограмовано. Це, у свою чергу, сприятиме роботі з застереження й розмінування.  Зі статей 1 і 3 Гаазької конвенції VIII можна зробити висновок, що сторони, які застосовують міни, повинні ефективно керувати небезпеками, котрі створюють мінні поля для мирного судноплавства.  Заходи безпеки, що застосовуються, залежать відповідно від типу мін, які використовуються. Втрата ефективного контролю за ризиком служить підставою для застосування обов’язку на застереження. Воююча сторона зобов’язана повідомляти про небезпечні або заміновані зони тільки якщо припустимо з «воєнної необхідності».  Щодо запобіжних заходів, до яких може вдаватися воююча сторона, котра встановлює міни, ця сторона зобов’язана забезпечити мирному судноплавству можливість покинути територію, яку буде заміновано або яку вже заміновано. Це може передбачати  надання безпечних проходів або забезпечення проводження судна.

Інструкція Сан-Ремо, широко прийняте як відображення звичайного міжнародного права, доповнює Гаазькі конвенції 1907 року, зокрема, запроваджуючи принцип розрізнення в морській війні та відображаючи сучасне морське право (Конвенція ООН з морського права 1982 року). Важливо нагадати, що застосовний правовий режим залежить від територіального положення встановлених мін.  У загальних рисах, згідно з Інструкцією Сан-Ремо (статті 82–86), правила, що регулюють встановлення мін, придатні як для міжнародних збройних конфліктів, так і для неміжнародних збройних конфліктів, вимагають, щоб використовувалися лише міни, які можна ефективно нейтралізувати, як тільки вони від’єдналися або над ними втрачено контроль. Встановлення морських мін зазвичай не вважається порушенням заборони  міжнародного гуманітарного права на невибіркову атаку. Проте закон морської війни містить конкретне правило щодо невибіркових атак, яке очевидно забороняє використання вільно плаваючих мін, якщо вони не спрямовані проти воєнного об’єкта і якщо вони не стають безпечними протягом години після втрати контролю над ними. Про встановлення заряджених мін або заряджання попередньо встановлених мін  має бути повідомлено, якщо існує можливість їх детонації не тільки протисуден, які є військовими об'єктами. Конкретні правила забороняють учасникам конфлікту встановлювати міни в нейтральних водах або використовувати їх таким чином, що вони будуть перешкоджати проходу суден між нейтральними та міжнародними водами.  У морських районах, що знаходяться поза межами територіального моря, воюючі сторони можуть використовувати військово-морські міни лише якщо вони спрямовані проти воєнного об’єкту.

Рекомендації

Робота організації GenevaCall характеризується своєю винятковістю та унікальним підходом, оскільки вона має на меті запобігання шкідливій діяльності воюючих сторін. Ми проводимо нашу профілактичну роботу, беручи участь у діалозі з озброєними суб’єктами щодо гуманітарних норм, і ми впевнені, що всім таким суб’єктам необхідно нагадувати про їхні зобов’язання у збройному конфлікті.Організація Geneva Call продовжує висловлювати занепокоєння ситуацією з цивільними особами у збройних конфліктах у всьому світі та останніми принципами встановлення морських мін.Geneva Callнагадує всім учасникам збройних конфліктів, як державних, так і недержавних, що використання морських мін обмежене певними положеннями, закріпленими в міжнародному праві. Як і у випадку з багатьма збройними формуваннями, які ухвалили Зобов'язальний акт про заборону протипіхотних мін, GenevaCallзакликає їх взяти на себе зобов’язання дотримання норм морського мінування та схвалюєспеціальні гуманітарні угодиабо односторонні декларації, що ведуть до подальших та ширших зобов’язань з цього питання. Організація Geneva Call готова підтримати такі зусилля та працювати з усіма збройними формуваннями для забезпечення виконання та розповсюдження цих заходів.