ТОМОС – ВІДРОДЖЕНА ІСТОРИЧНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

З розпадом Радянської імперії РПЦ продовжила всіма способами утримувати під своїм контролем Українську церкву, використовуючи ті ж самі, випробувані попередниками, інструменти – інтриги, підкуп, міфи,

ТОМОС – ВІДРОДЖЕНА ІСТОРИЧНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Все таємне рано чи пізно стає явним, а на злодієві, як у випадку з українським православ’ям, ще й займається клобук «божевільного капелюшника» Гундяєва, більш відомого в певних колах як «агент КДБ на псевдо Михайлов» чи «патріарх Кіріл». Як би не намагалися приховати правду церковники з КДБіськими погонами, їм це не вдалося. Ні анафеми, ні міфи не є виправданням для тих, хто порушив одну і чи одну (?) з десяти заповідей – не вкради. А вкрасти було що: історичну пам’ять, яка несе в собі вікову духовну культуру нашого народу. Справа в тому, що в історичному поступі українського православ’я надто часто церковні канони були сплюндровані політичним шантажем, брудними інтригами, підкупами та грубою військовою силою. І все це пов’язано з імперськими амбіціями та бажанням здаватися комусь вищим, ніж є насправді. Ну, хоча б в церковній ієрархії. Адже, Церкви, засновані апостолами, здавна вважалися істинними. Чого не скажеш про РПЦ.

Покровителем українського православ’я, безперечно, є Апостол Андрій, котрий, тому і зветься Первозванним, що був призваний Ісусом Христом найпершим. Цей факт руйнує створений міф, яким нас годували впродовж віків, адже насправді Церква з центром у Києві бере початок з таких духовних традицій, котрі зрівнюють її з апостольськими престолами.

Власне, географічне розташування слов’янської держави з центром в Києві та тогочасні політичні традиції й визначили подальше поширення християнства Константинопольської традиції на підконтрольні київським князям землі. З середини Х століття – договір Русі з Ромейською імперією (Візантією) 944 року та дані «Повісті минулих літ» про хрещення княгині Ольги (бл. 945 – бл. 960 роки) – цей процес став незворотнім і має документарне підтвердження. Остаточно християнство стало державною релігією в землях Русі за правління київського князя Володимира Святославовича. У 988 році відбулося хрещення Святого Рівноапостольного великого Київського князя Володимира, його шлюб з візантійською царівною Анною, оголошення Християнства вірою усіх русичів, хрещення киян та початок керованого з Києва навернення у християнську віру мешканців поліетнічних земель Русі. Впродовж 989 – 996 років у Києві був споруджений перший мурований християнський храм Русі – церква Пресвятої Богородиці (Десятинна). Подальше становлення та піднесення християнства відбулося за правління у Києві Святого Благовірного князя Ярослава Мудрого. На момент його приходу до влади у Києві уже нараховується понад 400 церков. За його ж правління споруджено величну православну святиню – Софію Київську. За Ярослава у 1051 році відбулося ще дві доленосні події. По-перше, на Київського митрополита вперше висвячено місцевого духовника. Ним став, за рекомендацією Ярослава, обраний собором єпископів у Києві освічений та аскетичний священик Іларіон. Його «Слово про Закон і Благодать» – урочиста проповідь про навернення підконтрольних київським князям земель до Христової віри – перша оригінальна літературна пам’ятка. По-друге, поселення Преподобного Антонія Печерського в печері біля села Берестового на південь від Києва, з якої й почалася історія Києво-Печерської Лаври. Проте, період розквіту змінив період занепаду.

Майбутнє Київської церкви визначалося боротьбою за утримання митрополичої кафедри в період феодальної роздробленості та монгольської навали. Останні, до речі, вели по відношенню до Церкви достатньо виважену політику. Під 1267 роком датовано перший достеменно відомий ярлик ханів Золотої Орди православній Церкві Східного обряду, що затверджував недоторканість віри й духовенства. Подальші ж події стали етапом протиборства між різними силами за вплив на Київ та на один зі стовпів його суверенітету – Церкву. Київ втратив свою попередню політичну могутність, але продовжував вабити своєю величчю та статусністю. Тому й глави князівств та Церкви гордо додавали до своїх титулів «Київський та всієї Русі». В 1325 році Москва починає активно приватизувати право на Київську митрополію, а митрополит називає себе «Київським», сидячи ще за дерев’яними стінами Кремля. У 1458 році Константинополь провів реорганізацію Київської митрополії приєднавши до неї традиційно українські, галицькі та частково литовські землі. Натомість вилучає частину земель Московії де сидить не визнаний Константинополем митрополит, який називає себе тепер лише «митрополитом усієї Русі» і втрачає право іменуватися «Київським», але не втрачає надію повернути собі цей величний титул та вплив на етнічні українські землі. Щоб досягти визнання, у 1588 році Москва йде на безпрецедентний крок – бере в заручники Константинопольського патріарха Єремію ІІ, який під тиском царя Бориса Годунова визнає автокефалію московської церкви, але не її права на всі землі київських князів. Використовуючи методику підступної дипломатії у 1686 році за пару сотень золотих червінців та 120 соболиних шкірок Московія купує право висвячувати київських митрополитів і сприймає цей акт, як цілковите право на Київську митрополію. Трансформація Московського царства в Російську імперію на 200 років відібрала у нашого народу право на власну Церкву та духовність. На початку ХХ століття, з розпадом імперії та проголошенням незалежності УНР, а пізніше у 1919 році й Акту Злуки УНР і ЗУНР, українці отримали можливість відродити історичну справедливість та право на помісну церкву. Але завадили більшовики, які оголосили «релігію – опіумом для народу» і в 30-х роках сталінська репресивна машина знищила більшість священників. Під час Другої світової війни радянське керівництво переглянуло своє ставлення до релігії і в 1943 році Сталін погодився на створення Російської православної церкви під крилом компартії та силових структур. РПЦ отримала право контролювати й розпоряджатися власністю релігійних громад по свій території Союзу. З розпадом Радянської імперії РПЦ продовжила всіма способами утримувати під своїм контролем Українську церкву, використовуючи ті ж самі, випробувані попередниками, інструменти – інтриги, підкуп, міфи, анафеми, відкрита участь в гібридизації війни.

Проте, 2018 рік став переломним: визнання Вселенським Патріархом Варфоломієм помилковості видання Константинополем Акту 1686 року та його скасування й Церковний Об’єднавчий Собор – відкрили шлях до духовного відродження України без імперського впливу Москви через РПЦ. Через 100 років, через Томос 2019 року ми отримуємо можливість духовно-морального оновлення усіх складових реальної Соборності, а відтак і всього українського суспільства.