Шкільний терор

67% дітей зіштовхувались з булінгом у школі з початку навчального року, а кожна четверта дитина стала жертвою у школі, до якої немає ніякого діла вчителям.

«Все мы родом из детства» - колись писав Антуан де Сент-Екзюпері. В цю фразу хотілося б вкласту якогось позитиву: ми всі пам’ятаємо безтурботність, теплоту дитинства. Але насправді, якщо подивитись трохи глибше, то все, що ми сформували в маленькому віці: характер, комплекси, цінності  -  будуть переслідувати нас все життя. Це і психічні розлади, і погіршення інтелектуальних здібностей, захворювання, психічні захворювання, соціальні наслідки: антисоціальна поведінка, проблеми спілкування у дорослому житті, низька спроможність до кар’єрного зростання, наркоманія, злочинність…

Ми живемо в такому полі жорстокості, в такій напрузі, що ніхто не від чого не застрахований: не від того, щоб стати жертвою, не від того, щоб стати вбивцею.

Зростання рівня агресії та непримиренності в  Україні, нажаль, більш приваблива формула для досягнення своїх цілей (економічних, політичних, а часто й у побуті) призводять до того, що для багатьох наших громадян модель насильницької реалізації своїх інтересів стає більш приваблива та найбільш ефективна. Політики, рейдери – вони бачать, що досягають результатів. Але найбільш небезпечним є все ж таки дитяча агресія, неповага, жорстокість.

За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров’я Україна посягає для себе дуже неприємну 4 позицію за рівнем проявів агресії підлітків.  На першому місці в Європі – Росія, на другому – Албанія, на третьому – Білорусь, на четвертому – Україна.

Всі бачили відео, яке облетіло Україну і збурило людей: двоє дівчат жорстоко б’ють одна одну, а більше всього обурюють так звані глядачі-однолітки, які замість того, щоб зупинити насильство навпаки – підсвистували, агітували бити жорсткіше та знімали бійку на телефон, рахуючи раунди. Це один із прикладів булінгу. Термін походить від англійської і означає цькування, залякування або здійснення іншого психічного, фізичного насилля над людиною з метою принизити, з метою доказати свою зверхність, з метою постійного доказу того, що він є домінуючим, а «опонент» - жертвою. Нажаль, в YoyTube, цих відео сотні і навіть тисячі. В ситуації від булінгу страждають всі. І жертви, і переслідувачі, і свідки.

67% дітей зіштовхувались з булінгом у школі з початку навчального року, а кожна четверта дитина стала жертвою у школі, до якої немає ніякого діла вчителям. Тобто шанс, що ваша дитина є жертвою в школі дорівнює 1 до 3.  Ви просто вдумайтесь в ці цифри!!!

Не лише побиття, але й образливі прізвиська, ігнорування, здирництво – таке психологічне насилля не менш небезпечне за фізічне. Серед них поширений так званий кібербулінг (приниження за рахунок електронних гаджетів в інтернет мережі). Сюди також можна віднести всім відомі «групи смерті» у соцмережах.  Як правило діти цькують один одного в інтернеті анонімно. В Україні зростає кількість випадків, коли кібербулінг доводить до самогубств. Наймолодшій жертві було 14 років. Експерти звертають увагу на те, що у 40% дитячих самогубць були проблеми у спілкуванні зі своїм колективом.

Як на мене, кібербулінг ще страшніше простого булінгу, бо дитина ніколи й ніде не захищена від цькувань. Батьки можуть знаходитись в одній кімнаті з дитиною та не підозрюватимуть, що саме в цю хвилину знущаються над їх сином або дочкою.

Переконаний, що основна причина дитячих суїцидів  - відсутність комунікацій з батьками. Щоб попередити або вчасно розпізнати цькування однолітків, я б рекомендував дорослим більше спілкуватись зі своїми дітьми та приділяти їм увагу, не популяризувати насильницькі моделі поведінки і в жодному разі не ігнорувати проблему. Адже більшість батьків переконані, що насилля не зачіпає їхню дитину. Натомість в реальності агресія в дитячому середовищі зростає. Сім’я є основним джерелом, яке визначає поведінку дитини в колективі. А вчителям, які помічають конфлікт у класі, варто вигадати спосіб аби залагодити суперечку та об’єднати школярів.

Із вуст освітян все частіше можна почути таке: «дітей повинні виховувати батьки» або «діти мусять з’ясовувати стосунки без втручання дорослих». З таких тверджень випливає, ніби, освітні заклади воліють зняти з себе відповідальність за психологічне та фізичне насильство в учнівських колективах.

Проте закон прямо вказує, що і як гарантує держава нашим дітям під час навчання. Так, Закон України «Про охорону дитинства» гарантує дітям право на захист від усіх форм насильства – фізичного і психічного, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею. Це ж саме право та безпечні умови навчання гарантоване учням і в Законі України «Про освіту». Під час перебування дитини у школі реалізацію цього права забезпечує школа.

Тож як захистити дитину? В роботі як з жертвами так і з переслідувачами має застосовуватись індивідуальний підхід. Наприклад щодо жертв це підняття самооцінки дитини, налагодження соціальних контактів, самовдосконалення, розвиток дитини. Залежно від мотивів булера, треба навчити соціальним контактам без насилля, а лідерські амбіції використовувати в потрібному руслі.

Переконаний, що потрібно змінювати систему освіти. Має збільшитись дискусійна складова на уроках. Кожна дитина повинна вчитися мирно відстоювати свою думку. Уроки повинні мати сучасний характер, треба посилити позашкільну освіту… Та обов’язково посилити цінність сім’ї в суспільстві. Бо навіщо дитині батько, якщо вона і сама, без його допомоги, може знайти відповідь в мережі не тільки як навчитись курити, але й як зацькувати хлопця в окулярах на першій парті? Ще й вчитель мовчить, а однокласникам подобається, деякі навіть бояться. Бо дурі більше, аніж мізків.

Проблема булінгу в Україні, на жаль, не є пріоритетною для держави. Але вона є пріоритетною для батьків і їх дітей.

Проблема вже набула такого розносу, що не можна замовчуватися. Міністерство освіти мовчить і лише піклується переписуванням історії чи вилученням класиків літератури зі шкільної програми.

Потрібно навчити дітей як себе поводити в разі булінгу, прививати дітям культуру того, що це немодно і неправильно. Обговорювати на батьківських зборах ці питання і допомагати батькам розібратися, надавати їм практичні поради, а не просто зводити батьківські збори до вибивання більшої кількості грошей з них у вигляді «примусово-добровільних» внесків, сума яких лише в Києві сягнула майже 2 млрд гривень.

Допоки про це мовчать, ми, нажаль, й надалі будемо стикатися з цими проблемами.

Діти – це наше майбутнє. Найкращі інвестиції в дітей, а не в щось інше.