ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ-РУСІ

Саме з Києва почалося наше традиційне християнство, і звідси поширилося як по всій території тодішньої Русі, так і по землях, які так почали іменувати себе аж через кілька століть для того, щоб обґрунтувати свої імперські амбіції.

РІЧНИЦЯ ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ-РУСІ

28 липня – День хрещення України-Русі та день святого Володимира. Сам же Володимир Великий, на честь якого й було запроваджене це свято, залишається неоднозначною з точки зору історії постаттю. Проте, він, беззаперечно, є одним із наймогутніших київських князів і хрестителем України-Русі.

Більшість інформації про хрещення Русі дослідникам доводиться вишуковувати з найдавніших літописів. Відповідно до цих джерел, можна виділити п’ять етапів християнізації України-Русі. Вперше ця спроба відбулася під час подорожі на сучасні українські землі апостола Андрія Первозванного. Вдруге – за першомученика князя Аскольда, який правив за сто років до Володимира. Втретє – в часи місії слов’янських святителів Кирила і Мефодія. Четвертий раз це відбувалося за Рівноапостольної княгині Ольги, бабці Володимира. І тільки п’ятим стало хрещення Володимира, яке і вважається офіційним прийняттям християнства на наших землях та його закріпленням в статусі офіційної державної релігії.

Чи не найавторитетнішим джерелом, яке привідкриває таємницю хрещення України-Руси вважається «Повість минулих літ», хоча, по-перше, вона була створена за 120 років після самої події, по-друге, містить безліч суперечливих даних. Однак, все ж не настільки суперечливих, щоб не було можливості відновити обставини хоча б у загальних рисах. Незаперечним залишається той факт, що таїнство хрещення прийняв київський князь Володимир.

Щодо місця, де відбулося таїнство хрещення існує три різні версії, що походять із давніх джерел. Одна з них не безпідставно відстоює думку, що князь охрестився після битви з печенігами у Василькові (сьогодні це містечко за 30 кілометрів від Києва), збудував церкву Святого Василія та прийняв друге, християнське ім’я – Василій. Інша версія, більш поширена, що Володимир із церковними ієрархами з Константинополя, корсунськими священиками, дружиною Анною та всіма киянами заходив у річку Почайну (притока Дніпра). А в окремому джерелі в той же час охрещено всіх 12 дітей Володимира. I третя версія, яку повідомляє «Повість минулих літ» під 988 роком Володимир хрестився в Криму, в Херсонесі (Корсуні), а вже наступним його кроком було: «Володимеръ же поим царицу, и Настаса, и попы Корсуньскыя, мощи святого Климента, и Фива, ученика его... а сам прииде Кыеву».

Яка б з версій не набрала найбільшу кількість прихильників, але хрещення Володимира Великого й усієї Київської Русі призвело до того, що Церква й християнство стали основою зародження української самобутності.

І, якщо запровадження нової релігії в Києві та центрі держави відбулося відносно м’яко, то на периферії опір був чи малим. У літописах зустрічаються оповіді, що «поганські служителі» – волхви – приходили в міста, підбурювали людей на супротив. Традиційно на сході та півночі вплив волхвів був більший. Найбільш масштабні заворушення були в Новгороді. Взагалі на схід та північ Київської Русі християнство просувалося дуже важко. Християнізація цих земель відбувалася вже після смерті Володимира його нащадками ще кілька століть – у XIV, XV і навіть XVI століттях. Найважче християнство приживалося в угро-фінських племенах.

Не зайвим буде згадати й про те, що існувала ще сибірська місія XVIII століття. Вона, до речі, складалася винятково з єпископів-українців, яких спочатку Петро І, а потім Єлизавета та Катерина ІІ запрошували з Києво-Могилянської академії для того, щоб просвітити народи Сибіру, які були приєднані тоді до Російської імперії. Загалом процес поширення християнства на схід об’єктивно затягнувся на тисячоліття.

Саме з Києва почалося наше традиційне християнство, і звідси поширилося як по всій території тодішньої Русі, так і по землях, які так почали іменувати себе аж через кілька століть для того, щоб обґрунтувати свої імперські амбіції.

Таким чином, відаючи належне державницькій політиці Володимира Великого та його наступників, значення християнства для народів Східної Європи, слід зрозуміти ту цінність (не матеріальну), якою ми володіємо сьогодні – відповідальність за збереження спадку та примноження духовного потенціалу нашого народу.