Політика закінчується там, де починаються права людини. Це закон природи, непохитний, попри безліч спроб його переписати. Якщо влада ігнорує закон, ображені люди повстають під гаслом «влада – це ми».
Важливо розуміти, що таке гасло має реальне підгрунтя. Кожна людина має владу над собою, самостійно розпоряджається своїми правами та несе відповідальність за наслідки своїх рішень.
Здавалося б, політики давно зрозуміли цю просту істину. Зібралися в організації об’єднаних націй, затвердили загальну декларацію прав людини. Але і після цього не позбавилися ілюзій, наче людину можна прив’язати до нації ниточками та помикати нею, як маріонеткою.
Справді, міцними нитками зв’язує людину політика поділу людства на «своїх» та «чужих», насадження відчуття страху та залежності. Але нитки рвуться. Тим швидше, чим частіше за них смикають. Людина долає страх і вчиться бути самостійною.
Сьогодні ми є свідками болючого краху державницьких ілюзій. Людина переросла всі види державності, від ультрасучасного глобалізму до старої доброї сім’ї.
Майже всі прагнуть жити своїм розумом, тож шовінізм патріархів висміюється разом з первісно-общинними сімейними цінностями.
Майже всі прагнуть бути самозайнятими, тож ненависні потогонки експлуататорів розвалюються разом з рабовласницькою етикою трудової повинності.
Майже всі в будь-якому місці прагнуть стояти на своєму, і ці самовільні анексії стрімко зменшують територію, окуповану феодально-геополітичним культом нації з його брехливою культурою, грабіжницькою економікою, принизливою благодійністю, корумпованою елітарністю та людськими жертвоприношеннями у війнах-договорняках понарошку «ворогуючих» лендлордів.
Майже всі прагнуть довіряти один одному, і чесне слово стає дорожчим за оманливий капітал.
Люди розумнішають, поодинці здобувають владу над собою і разом ефективно користуються своїми правами, перетворюючи на мотлох старі привілеї – ще вчора священні статуси глави сім’ї, майстра, володаря, фінансиста.
Цей процес неможливо зупинити. Щоб не бути зруйнованою, влада має відмовлятися від насильницької державності, монополізації життєвого простору, культури, економіки. Влада має еластично пристосовуватися до нових свобод, які відкрили для себе люди. Чим більш людяна держава, тим більше у неї шансів вижити – як мудра людина, володіючи собою, поважає також владу інших над собою і спрямовує свою агресію не на злам волі інших, а на відкриття для кожної людини і всього людства нових можливостей розвитку.
Найшвидше ламаються негнучкі держави, які століттями залякували людей карами за неслухняність і вчили, що людина створена державою для служіння державі в особі старших, вищих і тому подібних. Тероризм – природна кара за таку державність. Навіть втрачаючи людське обличчя, принижені вихованці цих держав не втрачають людську свободу волі. І стають бандитами, терористами, бо брехлива політизована державницька історія з дитинства готувала їх до агресивної війни та грабіжницьких революцій. Їм не подобається велика зла держава, і вони створюють свою маленьку злу державу, бо по-іншому не вміють будувати людські відносини. І вчаться на власних помилках.
Трагічні наслідки безумств терору, коли кожен зі шкіри пнеться, аби його боялися – допомагають тим, хто вижив, не побоятися нарешті бути людьми. Людьми, які мають сміливість визнавати, що влада не завжди є благом.
Можна добросовісно користуватися правами, поважаючи права інших, а можна зловживати своїми правами в ущерб правам інших. Коли права ігноруються, виникають привілеї – схеми зловживання своїми правами, дешевий замінник добросовісного і розумного користування своїми правами.
Борці за привілеї тероризують інших людей насильством. Привілеї – ілюзія правових нігілістів, якою вони виправдовують війну проти чужих прав заради власного комфорту. Це жорстоке змагання з реальністю природних людських прав, яке триває до самознищення або зречення несправедливих привілеїв.
Ніяка боротьба з корупцією, ніякі війни, ніякі інші рецепти «очищення лав» «привілейованих класів» вже не врятують несправедливі привілеї, бо люди призвичаюються жити своїм розумом та все активніше протидіють примусовому насадженню привілеїв, якими б «пристойними» та «героїчними» не видавалися на перший погляд деякі з таких привілеїв.
Переростаючи ілюзії привілеїв, добрі люди вчаться і домовляються користуватися своїми правами без зловживань. Такий новий суспільний договір, в якому нема місця легітимному насильству та привілейованим месникам. На зміну старому баченню людини як частини чогось більшого та завойовника величі приходить нове бачення: місія людини – у невпинному збільшенні радості власного буття, невіддільної від відповідальності за збільшення радості буття всього людства.
Добрі люди житимуть добре, бо мають на те право. Злі – можуть залишити за собою привілей знищувати себе, поки совість не підкаже стати добрими. Яким би не був ваш моральний вибір, це ваш вибір. Бо кожен має владу над собою. Таке природне право, що дозволяє кожній душі розвиватися, долаючи будь-які перешкоди.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.