За тими стандартами, за якими живе Захід, може жити лише мільярд, та й то за умови, якщо згрібатиме з решти світу доходи. США, маючи 5% населення планети, споживають 40% кисню, 30% із лишком сировини.

ЦІ ФОТО ЯСКРАВО ДЕМОНСТРУЮТЬ ЦИНІЗМ ЗАХІДНИХ ЛЯЛЬКОВОДІВ.

Саме такі лобісти - "політичні пенсіонери і діти лейтенанта Шмідта світового масштабу" довели США до межи банкрутсва. Вони відвідують різного роду бізнесфоруми, в тому числі українські. Їх послуги коштують недорого і ЗМІ про це постійно розповідають, але це дорого обходиться американським платникам податків. Під гаслами бородьби за демократію вони лобіюють інтереси своїх спонсорів, як це відбувається з переділом власності на Донбасі. Для цього США відправляють в Чорне море і інші точки світу воєні ескадри, фінансують і утримують режими різного роду пройдисвітів і аферистів, а в результаті економіка США стагнує. Від злодійкуватих аферистів ніякої віддачі не було і не буде. Це яскравий приклад штучного банкрутства великої країни. Після Югославії, Іраку, а тепер і на Донбасі остаточно себе дискридитувало і ООН, яке ці лобісти теж використовують в своїх цілях. Все йде до того, що цих політичних аферистів скоро будуть судити. Звичайно не в лояльній до них Гаазі, а в міжнародному трибуналі, який обовязково буде створено.

Аргентина: абсолютний рекорд з дефолту. Директор Інституту світової економіки Юрій Пахомов розповідає про причини і клінічний перебіг кризи в цій країні.

 Після 4-річної рецесії Аргентина оголосила дефолт за частиною свого боргу МВФ, який становив $142 мільярди. Коли криза стала очевидною і вкладники, панікуючи, за один-єдиний день зняли з рахунків $ 2 млрд, тодішній президент Фернандо де ла Руа запропонував часткове замороження вкладів.

Від часу його відставки, зумовленої масовими заворушеннями і голодними бунтами, у яких загинуло 27 осіб, у країні вже п’ятий президент – Едуардо Дуальде. Недавно МВФ погодився відстрочити на рік сплату $ 933 млн на обслуговування зовнішнього боргу.

 Благополуччя Аргентини було суцільним блефом.

Не так давно багато хто говорив навіть про аргентинське економічне диво. Що ж із ним сталося?

Жодного економічного дива не було. Була розкручена пресою і прихильниками радикальних “фундаменталістських” підходів валютна політика. МВФ вважає валютний паритет (прив’язку національної валюти до долара ) вершиною тієї схеми, яку він намагався реалізувати в усьому світі. Там, де вдалося схилити уряд до цієї схеми, запускалося спекулятивне розкручення іміджу країни. Насправді ж вона зазнавала або очевидних труднощів, або ж, що зовні здавалося благополуччям, використовувала чужі кошти для задоволення потреб, що розігралися (В Україні схожа ситуація. Влада продовжує робити ставку не на виробничників і економістів, а на медійників і войовничих фінансистів, які справно втілюють плани МВФ. Розкручування іміджу розпочалося ще  на майдані. Увагу продовжують тримати з допомогою воєних дій на Донбасі. Цим компенсують відсутність економічної програми і виправдовуються за невиконані передвиборчі обіцянки, очікування виборців були сильно завищенні, а ситуація в країні лише погіршується).

А як , по-вашому, могло і мало бути? 

Аргентина була процвітаючою країною до 80-х років. Але 80-ті для неї, як і для усієї Латинської Америки, були названі втраченим десятиріччям (не оминула цього і Україна). По-перше, країни Латинської Америки мали величезні борги, але механізму їх повернення не було. І тоді група чиказьких учених вигадала своєрідну монетаристську терапію.

 Перший етап: країна (бажано з авторитарним режимом, а в Латинській Америці це, м’яко кажучи не рідкість) переживає шокову терапію – раптове звільнення усіх економічних регуляторів. Якщо це країна “зашнурована”, то шок дає ефект вибуху, і країну охоплюють гіперінфляція і хаос, введення нормального бізнесу стає неможливим. Це все одно, що рибину, яка звикла до величезного тиску на дні океану, раптово витягти нагору. Починається масова втеча капіталу в багату, стабільну країну на кшталт США, продаж за безцінь усього, що можна продати, відплив кваліфікованих кадрів. (так викачували “мізки” і з України, щось схоже відбувається і на Донбасі, емігрантами і біженцями стають затребувані професіонали і енергійні люди, які шукають кращого життя). Так повертаються борги. Шокову терапію видають за рецепти лібералізму, але за своєю природою це заперечення його основ. Визнано, що ринок не терпить ривків, це еволюційна система.

 Проте в латиноамериканських країнах такий підхід, бодай зовні, був виправданим – адже це боржники. Коли ж подібні рецепти нав’язали Україні та Росії, це вже віддавало відвертим мародерством і експансією ринку (на Донбасі сьогодні ми спостерігаємо фінальну стадію багаторічної експансії – перерозподіл власності під дулами озброєних людей і потік біженців, які нічим не відрізняються від рабів, вони будуть змушені розпочинати все з нуля і їм  доведеться  довго і важко працювати).

 Другий етап використання рецептів МВФ у чистому вигляді – так звана фінансова стабілізація, що досягається за рахунок надмірного стиснення грошової маси та інших жорстких заходів. Наслідок – параліч і крах виробництва через режим грошового голодування. Ринок розчищається для заповнення його імпортом або захоплення найдохідніших сегментів чужими ТНК.

 Наступний етап – пожвавлення. Однак економіку, яка зазнала шоку задухи, ще довго лихоманить, й іноземні корпорації часто не почувають себе комфортно.

 Тому запропонували прив’язати песо до долара?

Хронічно неблагополучним країнам МВФ не проти нав’язати найрадикальніше (і найризикованіше) лікування у вигляді жорсткої прив’язки національної валюти до долара. Серед небагатьох країн, які погодилися на цей відчайдушний крок, опинилася Аргентина. Здавалося, у цьому разі країна виграє в стабільності, а відтак – в інвестиційній привабливості. Але натомість вона втрачає можливість монетарного маневру (успіх за рахунок періодичної девальвації, помірної інфляції тощо), що для перехідних економік буває рятівним. В Аргентині ж після сумнівного успіху законсервувалось удаване благополуччя.

 Сильна валюта слабкої країни призводить до того, що блокується експорт, знижується власний потенціал, і перевагу отримує імпорт. Крім того, відбувається містифікація: населення звикає до дешевого імпорту і починає жити не по кишені, а компенсується це кредитами МВФ (ми це теж проходили, а банки й досі не можуть повернути гроші, які роздавали усім кому заманеться і в цьому є доля і їх вини, вони теж підштовхували країну в кредитне ярмо).

Криза була неминучою

 Чому колапс стався саме зараз?

Рано чи пізно система мала завалитися. Борг наростав, і його обслуговування ставало непідсильним. Інвестори розуміли, що валютне напруження, поїдання багатства ось-ось призведуть до кризи, тому вони першими, як щурі з корабля, який потопає, почали виводити свої інвестиції. Аргентина й надалі могла б блефувати, якби МВФ давав дедалі більше (так, як це продовжує робити Україна, але чим далі тим важче це робити).

 Азаморожування рахунків і обмежування суми, яку можна зняти з рахунку, 1 тисячою песо (700$).

 Вони, напевно, гадали що, законсервувавши виплати, розрахуються з частиною боргів і завдяки цьому продемонструють свою спроможність як платника, що буде підставою для отримання чергового траншу. Це механізм, розрахований у даний момент економічно правильно, але не більше. Зараз період хаосу, головне - політична стабілізація, допомога Заходу – і валютна, і продовольча, аби заспокоїти народ, а тоді вже буде вироблено заходи, сподіваюся, розумніші.

Але все це – заходи суто монетарні. А структурні проблеми?

Без структурних змін не обійтися. Аргентина мусить знайти свою нішу, передусім – високотехнологічне виробництво. Аргентина – сільськогосподарська країна (в яку поступово перетворюють і Україну 2011-2013| 2003-2010| 1990-2002)), вона може робити дива, переробляючи сільськогосподарську продукцію на базі біотехнологій. Крім того, це високоінтелектуальна країна, одна з найрозвиненіших у цьому плані, але вся Латинська Америка поки що не може усвідомити своєї ідентичності. Латиноамериканці начебто й західні , але не дотягують до Заходу. Успіх мають лише ті, хто стає самим собою. Найнещасніші країни – це “напівкровки”. Так само й Україна: географічно – вона європейська , проте за системою цінностей ми вочевидь не Західна Європа. Оця духовна бовтанка, нездатність усвідомити себе, бажання бути не самим собою – це дуже велика трагедія для будь-якого народу.

МВФ у ролі пожежника

Останім часом на адресу МВФ лунає щораз більше критики. Навіть США не підтримало емісію SDR (спеціальних прав запозичень), що пояснюється не лише рецесією у Штатах, а й невдоволенням політикою фонду. Чи не сигналізує аргентинська криза про початок кінця МВФ?

Від фонду відсахнулися і високорозвинені, і треті країни. Зараз це організація, яка час від часу виконує роль пожежника, її діяльність хаотична. Фонд заклав силу-силенну мін уповільненої дії, він вже не такий, як колись, а вибухи тривають. Джозеф Стігліц, колишній головний економіст і перший віце-президент Світового банку, керував всесвітнім проектом, що охоплював 94 країни (упродовж 30 років). Завданням проекту було зясувати, котрі реформи були успішними, а котрі ні. Зясувалося, що МВФ провалився за всіма статтями, і успіх мали лише ті країни, які відмовилися від рецептів фонду, або клялися у вірності, щоб отримати гроші, а робили навпаки, як Польща і Угорщина.    

Чи означає це, що нових проектів фонду вже не буде?

Будуть, але інші. МВФ починав, коли глобалізація не була вирішальною силою, тому нова стратегія фонду має враховувати катастрофи, які відбулися не без його допомоги, і трагічний розкол світу на багатих і бідних… адже якщо 1960 року співвідношення 20% успішних країн і 20% найслабших за валовим внутрішнім продуктом на душу населення дорівнювало 1:30, то 1990 р. - 1:60, а 1999 р. 1:90. Бачите, який стрімкий розрив стався за дуже короткий час між багатими та бідними країнами. За тими стандартами, за якими живе Захід, може жити лише мільярд, та й то за умови, якщо згрібатиме з решти світу доходи. США, маючи 5% населення планети, споживають 40% кисню, 30% із лишком сировини. Можете собі уявити, що було б, якби Китай жив так, як Америка? Планета зазнала б катастрофи. Як Аргентина не могла нескінченно жити в борг, так само й західний світ не може жити за рахунок виснаження ресурсів і збільшення розриву.

Які висновки може зробити для себе Україна?

Коли стався крах МВФ, Україна заклякла в позі сором’язливості, бо ми були його добровільною жертвою. Сказати про те, що це була наша ганьба, означало б перекреслити 10 років. Тепер населення Аргентини бунтує, але якби щось подібне сталося у нас, бунтів не було б. Наш народ такий придушений, що вже не спроможний чинити опору. Спочатку люди якось ворушилися, протестували, а потім зрозуміли, що це нічого не дає. Ми задавлені безпросвітністю безнадією, ми не здатні опиратися, а вони здатні. В Аргентини більше шансів на поліпшення життя вже з цієї причини.

Розмову вела О.Цісик. Галицькі Контракти 2002 рік.

P.S. До початку конфлікту на Донбасі, для пом’якшення наслідків підписання асоціації з ЄС, потрібні були десятки  мільярдів доларів. За кілька місяців конфлікту на армію потрачено 11 мільярдів гривень, за різними оцінками, на відновленя Донбасу вже потрібні від кількох до кількох десятків мільярдів доларів і це ще не остаточна цифра. Спеціалісти прогнозують ледве не гуманітарну катастрофу – до 400 тисяч біженців з Донбасу і на це теж потрібні будуть мільярди. Усе це дуже схоже на штучне банкрутство і затягування країни в боргову залежність від західних кредиторів. Ці кредити беруть політики, а сплачувати будуть пересічні українці їх діти, а можливо і внуки. Важко збагнути про що думають “гарячі голови”, розповідаючи про плани штурму Донецька і Луганська. Хочуть ”разрушить до основанья? А потом?”. Влада не бажає мирних переговорів на Донбасі в них інші цілі. Вони розчищають країну для заповнення її імпортом або захоплення найдохідніших сегментів чужими ТНК (боржників завжди змушували виконувати волю кредиторів і робити усю брудну роботу, інакше дефолт і люди візьмуться за політиків). Подібні рецепти нав’язують не лише Україні (вона була лише перепоною на шляху до багатств Росії, а може стати плацдармом), це схоже на відверте мародерство і експансією ринку. За рахунок України (а в перспективі і Росії) Захід хоче вирішити свої проблеми. Попереднє керівництво країни відмовилося від запропонованих умов асоціації. З допомогою майдану вдалося усунути цю перешкоду, а на незгодних жителів Донбасу вцепили ярлик сепаратистів і придушують їх спротив під вивіскою АТО.

Сьогодні в Україні ми спостерігаємо за найвищою стадією організаційної війни: виборчі компанії не припиняються, ротація високопосадовців набрала неймовірних темпів, безкарність і безвідповідальність бють рекорди. Росію і Китай критикують і шантажують лише через те що вони не хочуть приймати ці завідомо програшні для них правила гри.  

Величина заробітної плати визначається нормами споживання, що склалися, традиціями, культурним рівнем, боротьбою робітників та співвідношенням сил між ними і власниками підприємств. Навішування ярликів і пресування свідомості ідеями меншовартості, страху і безперспективності нагадує пропагандистську кампанію з метою зниження вартості підприємства (всієї країни) перед його дешевою приватизацію.

P.P.S. В України не було ні можливостей, ні мотивації, щоб збивати цивільний літак, — США. Непрофесіоналізм американців, який межує з цинізмом вражає. Їх фейкові заяви базуються на припущеннях, публікаціях в ЗМІ і навіть в інтернеті. Цією заразою і безвідповідальністю захворіла і українська влада. Це вже не перший збитий літак, а була ще й Скнилівська трагедія. В світі не розуміють того що відбувається в Україні. Воєні, як і всі бюджетники довгий час не жили, а виживали, армія скорочувалася і недофінансовувалася. Від такого життя бюджетники почали заробляти політикою. Під загрозою звільнення вони будуть воювати з ким завгодно і їх використовують в політичній боротьбі. В країні не припиняється боротьба між силовиками: ЗСУ, МВС, СБУ, ГПУ. Частково, конфлікт на Донбасі це результат цієї боротьби. За контроль над однієї з найбільших країн європи політичні клани готові на все і це вони довели всьому світу.

Адекватні люди, яких переважна більшість серед силовиків, не підуть вбивати за пару сотень доларів на місяць. Йдуть або мстити (за майдан і небесну сотню, за товаришів солдат), або заробляти на перерозподілі власності Донбасу. Катастрофа літака привела до тями месників і в бій рвуться лише найманці-заробітчани і ті кому нема чого втрачати ті, хто боїться діалогу і немає аргументів для виправдання своїх дій. Конфлікт зникне після виборів в ВР, які покажуть кого підтримує Донбас. Можливо знадобляться місцеві вибори на Донбасі і часткова децентралізація.

Донбас це багата сировина база, якої так не вистачає сусіднім промисловим регіонам, основою економіки, яких є ВПК (ескалація конфлікту з подальшими воєними діями – наочна реклама їх бтрів, танків і іншої зброї, яка в подальшому на багато років забезпечить роботою ці підприємства). Облік зброї в Україні слабо контрольований і при бажанні можливо купити не лише ПЗРК, а скільки зброї було зписано після загадкових пожеж на воєних складах страшно уявити.  Чи можливе таке на Заході? В сусідніх областях дуже багато спеціалістів з ракетної техніки…

 Ефективність поточної поведінки людини визначається її поінформованістю про навколишню реальність. Інформаційна зброя спрямована на спотворення уявлень людини про те, що навколо неї відбувається. Жертва інформаційної війни нагадує біоробота, який слухняно виконує чужі команди і вже неспроможний відрізняти друзів від ворогів.

 В силу загального притуплювання почуттів єдиною дійсною новиною, яка запам'ятовується, є вбивство. Це давно знають і використовують піартехнологи в передвиборних кампаніях, граючи замахом на своїх клієнтів. Цікаво, що особливу цінність мали замахи вдалі. Проте замахи через часте використання девальвувалися. Рішучому кандидатові потрібно буде в ході передвиборної кампанії жертвувати, можливо, кимось зі своїх і грати дивовижний порятунок.Усе це покликане викликати не лише жалість, але і стійке запам'ятовування, оскільки пов'язано із смертю.

Очевидно, політична реклама повинна буде, все-таки, розвиватися шляхом вбивств. На початку обиничних, а потім, в силу природного притуплення почуттів, - вбивств масових.

У рамках теорії "керованого хаосу" людям, общині відводиться роль інструменту, "залежною змінною": вони повинні реагувати на подразники так, як бажає маніпулятор, і в потрібний йому момент виконувати певні дії.