«Настоящих буйных мало – вот и нету вожаков»

До чого призводить втручання опозиції в народні повстання

Цей крилатий вираз створив Володимир Висоцький і співав його у своїй пісні «Письмо в редакцию телевизионной передачи».  Відсутність принципових ідейних вожаків, у діях яких відсутня особиста вигода, більш за все і стала причиною провалу ще однієї народної ініціативи.

Вардіївці до Києва дійшли і побачили там звичайні українські реалії – зраду та продажність політиків та активістів КУПРу та багато чого іншого.  Це в черговий раз довело українцям, що покластись їм ні на кого.

На цьому фоні явно привабливіше виглядає позиція міністра МВС Віталія Захарченка та голови київських міліціонерів Валерія Коряка. В цих подіях вони не втратили обличчя,  продемонструвавши навіть політичну мудрість.

Генерал Коряк в ночі прибув до Святошинського райвідділу, щоб поспілкуватися з мітингувальниками. Він спокійно знаходився з мегафоном у безпосередній гущі подій. До цього ніхто із начальників столичного міліцейського  управління так не вчиняв.

Міністр Захарченко, за його словами, також готовий був вийти до мітингувальників, і не після 10 запрошення.

Ще зовсім недавно представники влади, а особливо міліції, не були такими доступними для спілкування. Напевно, все ж таки чомусь навчилися.

Нажаль, нічому не навчилися опозиційні та громадські лідери.     

Якщо одним хочеться заробляти на людському невдоволенні гроші, іншим- політичні дивіденди, то необхідно хоча б самим для початку вірити в те, що вони роблять.

Хвилю протестів проти міліцейського свавілля, яку намагалися підняти активісти та авантюристи різного крою, а не громадяни, вже закінчилася майже нічим. Залишився єдиний шанс – наметове містечко.

В черговий раз віра людей у те, що за свої права можна боротися, була сплюндрована жадібними до слави політиканами. Лідер громадського руху «Спільна справа» Олександр Данилюк відкрито заявив, що опозиційні партії, приспавши справжніх вардіївців, стрімголов з партійною символікою побігли по вулицям Києва до Міністерства Внутрішніх Справ.

Те ж саме відбувалося з Податковим майданом. Підприємці, що стояли на майдані менш за все хотіли, щоб їхній протест був пов'язаний з якимись політичними партіями. Але без останніх не обійшлося ні тоді, ні тепер.

Зваживши на це, можна з упевненістю сказати: якщо хочеш спаплюжити народну справу – поклич опозицію.

Навіть у Ніжині широко анонсований штурм міськрайвідділу міліції благополучно провалився. Місцеві опозиціонери відкрито проігнорували заклик Ірми Крат висловити свою позицію щодо кримінальної справи «ніжинських робінгудів».

Думаю, що український народ хоче бачити опозиційних лідерів з дещо іншими якостями. В українській та світовій історії є багато прикладів того, як справжні лідери націй доводили свою відданість зовсім іншими речами.

Опозиція в черговий раз продемонструвала свою нерозбірливість у методах та підіграла владі. Ті, хто хотів підвищити свій рейтинг, можуть його остаточно втратити, разом з довірою людей.