ГРОМАДСЬКІСТЬ ВИМАГАЄ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ.

На практиці громадські організації позбавлені права приймати участь в соціальному діалозі.

Тільки профспілки, як представники застрахованих осіб,  сьогодні приймають участь в соціальному діалозі з владою та роботодавцями.

Але це правильно було тоді, коли усі громадяни були членами профспілок. Сьогодні картина інша. Якщо працездатного населення в Україні нараховується понад 20 мільйонів людей, то членами профспілок можуть себе вважати лише близько 10 мільйонів людей.

В країні нараховується понад 4 тисячі громадських організацій, і це тільки на всеукраїнському рівні, на регіональному рівні їх – понад 60 тисяч. Профспілок та профспілкових об'єднань налічується десь більше 160. А якщо враховувати, що 40% економіки працює в «тіні», то вплив профспілок на суспільні процеси зовсім мінімальний. Роль громадських організацій в суспільстві значно вища.

Але громадскість не представлена як законодавчо, так і фактично в соціальному діалозі з Урядом та роботодаццями, цього просто не передбачено відповідним законом «Про соціальний діалог в Україні».

Згідно статті 7. Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  загальному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з втратою працездатності...» представниками застрахованих осіб являються не тільки профспілки, але і інші уповноважені представники найманих працівників (представники). І це правильно, адже внески до фондів соціального страхування здійснюють усі працівники, не лише члени профспілок.

І тут представники громадських організацій мають повне право брати участь, принаймі, в управліні цим фондом.

Скажімо тільки Громадська Палата України, яка має в  своєму складі громадські та профспілкові організації, та, загалом, налічує майже 2,5 млн. чоловік, має бути представлена в управліні фондом соціального страхування з втрати працездатності.

Внески до фондів соціального страхування здійснюють роботодавці і працівники, і лише вони і мають право приймати участь в управлінні цими фондами. Внески до фондів соціального  страхування є не що інше, як недоплачена заробітна плата працівників.І саме вони і мають право знати куди діваються їх кошти.

Фонди соціального страхування являються некомерційними самоврядними організаціями, то і управління фондами має здійснюватися на 2-х сторонній основі роботодавцями та представниками застрахованих осіб, при участі усіх гілок громадскості.

Оскільки держава не приймає участі в формуванні фондів, а законодавчо забезпечує акумуляцію коштів роботодавців та громадян, то вона має здійснювати лише контрольні функції та здійснювати нагляд за цільовим використанням коштів цих фондів.

Наразі держава незаконно перебирає на себе управлінські функції фондами та неправомірно забирає під себе кошти фондів, як це сталося з коштами фонду фоціального страхування з безробіття.

Цього не можна допускати. І тут громадскість має сказати своє слово.