Алла Горська - не відрікатися до кінця

"Краще, - написала Алла Заливасі в зону, - бути похованим на цвинтарі людиною вбитою, ніж поза цвинтарем самогубцем-зрадником".

Радянський режим скалічив долі тисячі людей. Це є факт, правдивий і беззаперечний, який так старанно приховувала верхівка компартії в свої часи, нав’язуючи цю чужу українцям ідеологію. Під прикриттям «задля загального блага» здійснилися тисячі найжорстокіших злочинів, і ця ж доля спіткала й радянську ідеологію, замість рівноправ’я приносячи тільки утиски й гоніння.  У молодших класах мене завжди дивувало, чому Гітлера знає й засуджує увесь світ, натомість до  Сталіна такого ставлення немає. А потім я зрозуміла чому. СРСР – найбільше благо, твердив компартійний рупор,  потужнапропагандистська машина, що складалася з тисяч, та ні, мільйонів людей, які твердили що дійсно «Жить стало лучше, жить стало веселей». А ті, хто намагався донести правду, докричатися до всього світу й до своїх побратимів, безслідно щезали в прожерливій пащі комуністичної машини. Однією з них і була Алла Горська.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929го року в місті Ялта. Під час війни пережила блокаду Ленінграда. З 1946 року навчалася у Київській художній школі імені Шевченка, яку закінчила 1948 р. із золотою медаллю. У виборі фаху вагань не було: Горська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту ( майстерня Сергія Григор'єва ). Влітку 1952 року вийшла заміж за студента цього ж вузу Віктора Зарецького, а через два роки закінчивши інститут, працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Її твори експонувалися на виставках, вона пробувала себе у сценографії. Алла, як уродженка Півдня, по приїзді до Києва погано знала українську мову, але увійшовши в кола інтелігенції в столиці, проявила не аби яку старанність у її вивченні.

В 1961-65 разом з Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт.

Горська взялася робити у вестибюлі Київського університету вітраж "Шевченко. Мати". Роботу замовив ректорат до 150-річчя поета. Художня рада мала зібратися 9 березня 1964-го о 16-й. Уранці у вестибюлі університету з'явився секретар парткому товариш Ломон - із молотком у руці. А чого це у вас мати-Україна така сумна? До якої ще "помсти" закликає поет? І чому Україна опинилася за ґратами? За тюремну решітку він прийняв внутрішні рамки, які тримали частини вітража. І почав трощити "ідеологічно шкідливий" витвір. Такий був наказ секретаря Київського обкому В'ячеслава Бойченка.  Аллу викликали до Спілки художників. Дорікали за слова Шевченка, якими був підписаний знищений вітраж: "Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю Слово!":

- У Радянському Союзі немає рабів, слова Шевченка не відповідають радянському світогляду.

Невдовзі відбулися перші після смерті Сталіна арешти серед української інтелігенції. Тих, кого згодом назвуть "шістдесятниками". За ґрати потрапили й Іван Світличний та Опанас Заливаха - близькі друзі Алли. Вона написала протести до прокуратури та КГБ. Ходила на суди, листувалася із Заливахою, якого засудили на п'ять років. Їздила до нього в концтабір у Мордовію.

Із групи художників лише Горська, Семикіна й Севрук до кінця не зняли своїх підписів. Їх знову виключили зі Спілки художників. "Краще, - написала Алла Заливасі в зону, - бути похованим на цвинтарі людиною вбитою, ніж поза цвинтарем самогубцем-зрадником".

28 листопада 1970 року Алла Горська була вбита в помешканні свекора у місті Василькові Київської області. Похорон Горської 7 грудня 1970 на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився в мітинг протесту. Слідство, яке вела прокуратура Київської області, дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, а потім скінчив життя самогубством. В Україні поширювалися жахливі чутки про ці смерті, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть Горської й обставини її загибелі присікалися владою.

Алла Горська була відважною, хороброю людиною, її смерть ще й досі є символом жорстокості й нещадності Радянського Союзу, який надавав перевагу вирішенню «ідеологічних питань» з тими, хто, як Алла, намагався відкрити людям очі на його гниле нутро, так званими «брудними методами». Пам’ятаймо, що Алла померла за свої переконання, за вільне майбутнє для своїх нащадків! Вона хотіла, щоб ми жили у незалежній країні, щасливій країні, квітучій країні ні! Тож зробимо все для того, аби її ім’я пам’ятали наступні покоління,і щоб її смерть не була марною!