"Краще, - написала Алла Заливасі в зону, - бути похованим на цвинтарі людиною вбитою, ніж поза цвинтарем самогубцем-зрадником".
Радянський режим
скалічив долі тисячі людей. Це є факт, правдивий і беззаперечний, який так
старанно приховувала верхівка компартії в свої часи, нав’язуючи цю чужу
українцям ідеологію. Під прикриттям «задля загального блага» здійснилися тисячі
найжорстокіших злочинів, і ця ж доля спіткала й радянську ідеологію, замість
рівноправ’я приносячи тільки утиски й гоніння. У молодших класах мене завжди дивувало, чому
Гітлера знає й засуджує увесь світ, натомість до Сталіна такого ставлення немає. А потім я
зрозуміла чому. СРСР – найбільше благо, твердив компартійний рупор, потужнапропагандистська машина, що складалася
з тисяч, та ні, мільйонів людей, які твердили що дійсно «Жить стало лучше, жить
стало веселей». А ті, хто намагався донести правду, докричатися до всього світу
й до своїх побратимів, безслідно щезали в прожерливій пащі комуністичної
машини. Однією з них і була Алла Горська.
Алла Горська
народилася 18 вересня 1929го року в місті Ялта. Під час війни пережила блокаду
Ленінграда. З 1946 року навчалася у Київській художній школі імені Шевченка,
яку закінчила 1948 р. із золотою медаллю. У виборі фаху вагань не було: Горська
вступила на живописний факультет Київського художнього інституту ( майстерня
Сергія Григор'єва ). Влітку 1952 року вийшла заміж за студента цього ж вузу
Віктора Зарецького, а через два роки закінчивши інститут, працювала за фахом у
галузі станкового й монументального живопису. Її твори експонувалися на
виставках, вона пробувала себе у сценографії. Алла, як уродженка Півдня, по
приїзді до Києва погано знала українську мову, але увійшовши в кола
інтелігенції в столиці, проявила не аби яку старанність у її вивченні.
В 1961-65 разом з
Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала одним з
організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді
центром українського національного життя. Брала участь в організації
літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін.
Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх
робіт.
Горська взялася робити у вестибюлі Київського університету
вітраж "Шевченко. Мати". Роботу замовив ректорат до 150-річчя поета.
Художня рада мала зібратися 9 березня 1964-го о 16-й. Уранці у вестибюлі
університету з'явився секретар парткому товариш Ломон - із молотком у руці. А
чого це у вас мати-Україна така сумна? До якої ще "помсти" закликає
поет? І чому Україна опинилася за ґратами? За тюремну решітку він прийняв
внутрішні рамки, які тримали частини вітража. І почав трощити "ідеологічно
шкідливий" витвір. Такий був наказ секретаря Київського обкому В'ячеслава
Бойченка. Аллу викликали до Спілки художників. Дорікали
за слова Шевченка, якими був підписаний знищений вітраж: "Возвеличу малих
отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю Слово!":
- У Радянському Союзі немає рабів, слова Шевченка не
відповідають радянському світогляду.
Невдовзі
відбулися перші після смерті Сталіна арешти серед української інтелігенції.
Тих, кого згодом назвуть "шістдесятниками". За ґрати потрапили й Іван
Світличний та Опанас Заливаха - близькі друзі Алли. Вона написала протести до
прокуратури та КГБ. Ходила на суди, листувалася із Заливахою, якого засудили на
п'ять років. Їздила до нього в концтабір у Мордовію.
Із групи
художників лише Горська, Семикіна й Севрук до кінця не зняли своїх підписів. Їх
знову виключили зі Спілки художників. "Краще, - написала Алла Заливасі в
зону, - бути похованим на цвинтарі людиною вбитою, ніж поза цвинтарем
самогубцем-зрадником".
28 листопада 1970
року Алла Горська була вбита в помешканні свекора у місті Василькові Київської
області. Похорон Горської 7 грудня 1970 на Міському (Берковецькому) кладовищі в
Києві перетворився в мітинг протесту. Слідство, яке вела прокуратура Київської
області, дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої
неприязні, а потім скінчив життя самогубством. В Україні поширювалися жахливі
чутки про ці смерті, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть
Горської й обставини її загибелі присікалися владою.
Алла Горська була
відважною, хороброю людиною, її смерть ще й досі є символом жорстокості й
нещадності Радянського Союзу, який надавав перевагу вирішенню «ідеологічних
питань» з тими, хто, як Алла, намагався відкрити людям очі на його гниле нутро,
так званими «брудними методами». Пам’ятаймо, що Алла померла за свої
переконання, за вільне майбутнє для своїх нащадків! Вона хотіла, щоб ми жили у
незалежній країні, щасливій країні, квітучій країні ні! Тож зробимо все для
того, аби її ім’я пам’ятали наступні покоління,і щоб її смерть не була марною!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.