Рецензія на книгу Я. Федорчука "Волинянин"

Рецензія на книгу Я. Федорчука "Волинянин"

«Ніколи не збирався писати спогади, бо завжди хотілося жити, жити, жити, не відстаючи від часу. Спогади – це спроба зупинити час, стриножити його. Не вийшло. Пам’ять цілого покоління волинян вимагала: збережи це в людських образах, ти ж все це прекрасно знаєш, бо пережив особисто!»

Я.П.Федорчук

Французький історик Алексіс де Токвіль казав : «Історія – це картинна галерея, де мало оригіналів та багато копій». Так, дійсно, історичні факти дуже часто перекручують, спотворюють, і ,часом, дуже важко відокремити , відкрити для себе історичну правду. В цьому нам допомагають мемуари , автобіографічні твори очевидців, людей , які особисто пережили певні події, бачили їх своїми очима. Саме таким очевидцем є Ярослав Петрович Федорчук, а його автобіографічна книга «Волинянин» допомагає нам зрозуміти сутність певних історичних подій, а саме Волинської трагедії.
В книзі Я. Федорчука історичні факти подаються в художній формі. Вражає, як людина , не будучи письменником, може так гарно, поетично, влучно писати.  Особисто мене приємно здивувало те, що хоч оповідь і ведеться не від імені маленького Сашка, а від третьої особи, все-таки всі події ми бачимо очима маленької дитини, настільки глибоко автор спромігся передати почуття, емоції головного героя. Також захоплює те, що не зважаючи на всю ненависть до тодішніх окупантів, чи то німців, чи то поляків, червоноармійців, автор знаходить в своїй розповіді місце і для зображення добрих вчинків тих же поляків , німців. Так німкеня допомагає Сашку з його тіткою, знаходить для Сашка рафінад, попереджує про перехід в інший табір; сусід-поляк переховує родину Сашка, чим рятує життя його рідним. Це ще раз доводить, що головна мета автора не зобразити, якими нелюдами були німці, поляки, не виплекати ненависть в серцях українців до них. Ні. Автор зображує дійсність такою, якою вона була, не перекручуючи, не спотворюючи факти. Федорчук передає весь жах окупаційних режимів, але дає зрозуміти, що людиною можна залишатись і на війні.
Історія  - це свідок минулого, приклад для сьогодення, попередження на майбутнє. Тож такі твори є неоціненними для нас. Дякуємо Ярославу Петровичу за такий немалий внесок у розвиток та розуміння української історії.