Університет життя Бориса Маріана

Як відбувалася зустріч студентів Інституту журналістики із письменником Борисом Маріаном

Для студентів зустрічі з відомими цікавими людьми завжди є знаковими. Це можливість поспілкуватися, поставити хвилюючі запитання, отримати автограф на пам’ять або ж просто згадувати зустріч з приємним хвилюванням. Такі можливості, і навіть більші, випали на долю студентів Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До нас завітав відомий публіцист, журналіст і письменник Борис Тихонович Маріан.

Зустріч відбулася не без приводу. Напередодні дехто зі студентів написав рецензії на останню книгу поезій і мемуарів Бориса Тихоновича «Нитка моєї Аріадни». Професор Володимир Іванович Сергійчук, організатор зустрічі, передав роботи письменнику і той, прочитавши, вирішив особисто зустрітись із талановитими студентами. «Більшість рецензій написано краще, ніж у критиків, - висловив свої враження Борис Маріан. – Можливо, вони трішки наївні, але написані від душі. В них дуже багато спостережень. І взагалі, я приємно здивований, що у сучасної молоді є цікавість і інтерес до поезії». А цікавість, безперечно, є. І не лише до поезії, а й до особистості письменника та його творчості загалом/

Борис Тихонович Маріан – перший український дисидент. І хоч народився він у Республіці Молдова, його діяльність стосується не лише своєї держави. В 1953 році, коли в Червоному корпусі Київського національного лише відкрився факультет журналістики, Борис Тихонович відразу ж вступив туди. Адже пов’язати своє життя із журналістикою мріяв ще змалечку. Він завжди хотів впливати на події. Письменник з посмішкою згадує, як, будучи ще учнем п’ятого класу, він написав фейлетон у місцеву сільську газету про бригадира, який поцупив у сусідки абрикосу. Після публікації деревце жінці повернули і з тих пір Борис Маріан бореться з несправедливістю словом.

Вчитися було не легко. Студент, що ще нещодавно був учнем звичайної сільської школи, не знав української мови, лише її суміш із молдовською та російською. Він хотів навіть тікати з університету, та хлопці, з якими жив у кімнаті, відмовили.

Проте закінчити омріяний факультет Борису так і не вдалося. Після так званої «хрущовської відлиги» почалися арешти усіх студентів, що були налаштовані і боролися проти політики Радянського Союзу. Перші дисиденти називають цей період «хрущовськими заморозками». Судили Бориса Маріана у Києві. «Внутрішня в’язниця КГБ знаходилась на тій самій вулиці, що і Червоний корпус – Володимирській», – розповідає письменник. Сірий будинок в’язниці, за іронією долі, знаходився просто навпроти рідного червоного.

Потім почалися табори. «Це був університет, кращий за сам університет», – згадує Борис Тихонович. В таборах було багато антирадянських налаштованих студентів, професорів, письменників. І хоч писати вірші почав ще перед таборами, саме на період ув’язнення припадає розквіт його творчості. Серед ув’язнених Борис Маріан знайшов багато друзів, близьких по духу людей різних національностей: «Мене не цікавила кров, мене хвилювало те, ким людина є».

Після звільнення Борис Тихонович хотів поновити навчання в університеті. Проте йому відмовили, так як через його арешт Факультет журналістики був закритий на три роки. Але ж потрібно було десь здобути освіту і письменник поїхав до Москви, де закінчив Літературний інститут і одержав диплом літератора. Жартома Борис Маріан зазначив, що коли диплому не мав, скрізь на роботі його вимагали, а коли отримав, жодного разу не запитали.

Про таку нелегку долю розповів Борис Тихонович. Зараз він не просто талановитий письменник, відомий у багатьох країнах. Він – голова Молдавського комітету міжнародної організації «Платформа «Діалог Євразія», активний громадський діяч, журналіст та публіцист. На його рахунку вже є десять книжок, серед яких збірки поезій, документальна проза, книжки для дітей.

Окрім розповіді про себе, Борис Маріан поговорив зі студентами про сучасну журналістику, висловив свою думку з приводу того, що сьогодні люди мало читають. Кульмінацією зустрічі стало нагородження авторів найкращих рецензій, яким письменник подарував збірку «Нитка моєї Аріадни» зі словами вдячності, побажаннями і особистим підписом.