У пошуках каміння в Америці

28 грудня 2012, 21:37
Власник сторінки
0

Рецензія на книгу Віталія Карпенка "Час каміння збирати"

Існують книжки на історичні теми не для широкого загалу. Як правило, невтаємничений та незацікавлений читач обирає для себе масову літературу, таку собі белетристику. І це є проблемою, адже пояснюється найчастіше нецікавим сухим викладом теми в історичній книзі. Але є в українській літературі книга на історичну тему, яку дійсно цікаво читати, яка написана динамічно, захоплююче, живою українською мовою. І це, безперечно, книга Віталія Карпенка «Час каміння збирати».

Віталій Карпенко – відома і цікава постать української журналістики. Колишній редактор «Вечірнього Києва», він віддав найкращі роки своєї роботи широко відомій не лише в Україні, а і в світі газеті. Його діяльність – це невтомна праця на благо Батьківщині, на її зміцнення та процвітання. І от 1998 року в житті Віталія Опанасовича сталася подія,що засвідчила появу цілої книги – разом із Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом він відвідав колишні парафії Української Православної Церкви в США, які залишилися прихильниками Київського Патріархату всупереч тим, хто вирішив перейти під омофор Константинопольського Патріарха Варфоломея.

Потрібно сказати, що спочатку записи Віталія Карпенка складалися у матеріали, які виходили друком у «Вечірці». Але згодом вони переросли у цілу книгу, яка не просто розповідає про події візиту, а детально розглядає усі аспекти відносин УПЦ з Московським та Константинопольським Патріархатами.

Автор добре попрацював і як журналіст, і як літератор. Це проявляється у його майстерності звертатися не лише до важливих аспектів подорожі, до діяльності Патріарха Філарета і його делегації, а й до найдрібніших подробиць. У книзі є усе: детальні описи зустрічей, прийомів, бенкетів, подорожні замітки, етюди, розповіді та описи постатей, з якими співпрацював автор. Усе це відіграє роль у розкритті образів через вчинки реальних людей. Автор детально описує усіх, з ким зустрічався і спілкувався, при чому кожному присвячує окрему главу, що свідчить про його зацікавленість і глибокі проведені дослідження.

Він з усіма подробицями розповідає про життя родин, які ще за часів СРСР виїхали до Сполучених Штатів. Така інформація, гадаю, зацікавить будь-якого сучасного українця. Тут і родини Воскобійників («Легендарні Воскобійники»), Яцюків («У Яцюків на березі океану»), Тищенків («В готелі у Тищенків»), Кохнів («Дивовижна Катерина»), Буртиків (« Гостинне подружжя Буртиків»), а також відомий український письменник Василь Барка, редактор української газети в Америці «Свобода» Раїса Гелешко, поетеса Ганна Черінь. А отож, якщо читача зацікавить цікава додаткова інформація із життя цих відомих українських діячів, «Час каміння збирати» буде для них просто знахідкою.

Через призму авторських вражень перед нами розкриваються і образи діячів церкви. Негативні – владики Бавнд Бруку архієпископа Антонія і його прибічників, що ініціювали перехід УПЦ в США під омофор Константинополя. Позитивні – українських діячів діаспори, осіб із делегації Патріарха, серед яких Олександр Дикий, керівник Всесвітньої служби радіо «Україна» та секретар Патріарха ігумен Димитрій. Але особливо повно і виразно змалював автор головну постать книги Патріарха Філарета. Він постає перед читачем справжнім захисником України, розумним, досвідченим, розважливим, з широко розкритою для всього українського душею. «… слова Патріарха, мов би добротне зерно, лягають  в добру землю душ людських. Бо це є зерно істини».

Цією поїздкою до Америки і взагалі усією своєю діяльністю Філарет прагнув одного – об’єднаної України. Адже, говорить він, «одна Україна – одна Православна Церква в ній». «… кредо Філарета – єдність: і в Україні, і в діаспорі». Крім того, аби читач краще познайомився з Патріархом, автор вводить в книгу розділ «Факти із життєпису». Таким чином можна дізнатися не лише про його сьогоднішню діяльність, а й про основні віхи його життя.

Головна тема книги – Українська Православна Церква. Віталій Карпенко розповідає про історію її становлення та про насущні питання, що торкаються УПЦ. Власне, візит до Америки Патріарха та його делегації, що описаний в книзі, спрямований на їх вирішення. Проте, у контексті розповіді, Віталій Опанасович, як справжній журналіст, піднімає й інші проблемні питання, що є надзвичайно важливо, адже вказує на різноманітну спрямованість книги.

Наприклад, автор торкається болючої для себе й інших журналістів теми – зросійщення української преси. Не надто відкрито, але він засуджує тих журналістів, що працюють в Україні, проте пишуть російською мовою. «… високий ступінь його [суспільства] зросійщення відбувається, зокрема, за допомогою російських та російськомовних засобів масової інформації».

Дуже важливою, на мою думку, є розповідь автора про панахиду у Нью-Йорку по заморених голодом українцях. Читачам важливо знати, що про ті жахливі події пам’ятають не лише в Україні, але й за кордоном. Тим більше, що автор тут згадує деякі важливі історичні факти тих років, розповідає про ставлення діаспори до цих трагічних подій.

Окремою частиною книги, що привертає увагу, є добірка фото. В ній вміщені світлини, зроблені автором, із зустрічей, інтерв’ю, прийомів, служб, бенкетів. Вони передають увесь калейдоскоп емоцій не гірше, ніж автор передав їх словом.

В кінці книги Віталій Карпенко, як і годиться, відповідає на усі запитання стосовно УПЦ та ставить безліч нових. Він критично і напряму розвінчує тих, що були ініціаторами і доклали руку до поневолення Української Православної Церкви. З останнього розділу читач розуміє – поїздка делегації в Америку вдалася, Патріарх Філарет досягнув мети. Його діяльність привернула увагу багатьох віруючих, які з іще більшою впевненістю могли висловити свою прихильність саме Київському Патріархату.

Ну і нарешті ж… Навіщо каміння збирати? Це питання, що постає ще на перших сторінках, супроводжує читача аж до останнього абзацу. А збирати каміння треба для того, «щоб закласти надійний підмурок Єдності, щоб звести спільний і надійний для українства дім – незалежну, міцну, квітучу Державу».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.