Наплив мігрантів: погоджено на найвищому рівні

Перемикаючи канали і спостерігаючи в новинах безлади, що їх чинять у столицях приймаючих країн легальні та нелегальні мігранти, більшість із нас з обуренням думають: «Як же так? Чому так сталося?»

Наплив мігрантів: погоджено на найвищому рівні

Перемикаючи канали і спостерігаючи в новинах безлади, що їх чинять у столицях приймаючих країн легальні та нелегальні мігранти, більшість із нас з обуренням думають: «Як же так? Країна дала цим людям безпеку, гроші на життя, перспективу в цивілізованому світі, а вони таке коять. Доколи? Чому так сталося?».

Щоб зрозуміти причину засилля мігрантів у країнах ЄС та США, треба визначити, хто реально контролює політичне життя цих країн. Очевидно, що ключовими є інтереси еліти - великого бізнесу та політиків, які захищають його обслуговують. Владна верхівка об’єктивно зацікавлена у збільшенні «поголів’я» підданих:

Дешева робоча сила. У першому поколінні мігранти пам’ятають умови, в яких їм довелося жити на батьківщині – злидні, епідемії, голод, війни. Вони високо цінять безпеку і можливість спокійно заробляти собі на хліб, тому охоче погоджуються працювати за набагато нижчу зарплату, ніж місцеве населення. Це збільшує прибутки великих компаній і дає можливість державі утримати на своїй території трудомісткі виробництва, не допустити погіршення платіжного балансу та дефіциту бюджету. Дрібний бізнес, який використовує працю нелегалів спонсує верхівку опосередковано – через міліцейську вертикаль. Загальновідомо, що рядовий міліціонер, закриваючи очі на нелегалів, левову частку хабарів підіймає «нагору». Цілком імовірно, що на певному рівні (наприклад, міністра), ланцюг замикається, а за отриману «на кормлєніє» посаду він розплачується лояльністю і готовністю виконати будь-який наказ, щоб утримати населення в покорі і зберегти систему.

Внутрішній попит. В другому поколінні мігранти, користуючись домінуванням лібералізму в політичному житті приймаючої країни, відчувають себе рівнішими за місцеве населення – припиняють працювати, сідають на соціал, а як що не по-їхньому, безкарно влаштовують погроми. Великий бізнес це не засмучує – майно застраховано. Політики розводять руками – що сталося, те сталося, назад їх уже не вишлеш. Головне, що мігранти продовжують виконувати другу роль – посилюють внутрішній попит. Іще Карл Маркс писав, що головна загроза для капіталізму – криза перевиробництва. Світова фінансова криза, посилення протекціонізму у світі та насичення попиту місцевого населення позбавляють ринків збуту крупний бізнес, який фінансує політику. Рішення є – навіть переставши працювати, мігранти отримуватимуть немалі дотації, які зможуть витрачати і таким чином створити попит на продукцію контрольованих олігархами підприємств.

Роздроблення населення на групи та маніпуляція громадською думкою через керовані конфлікти. «Поділяй і владарюй» - перевірена віками римська мудрість. Цілком очевидно, наскільки просто утримувати в покорі та керувати «Вавилоном» - сумою десятків різних національностей, конфесій і світоглядних цінностей. Діаспори не хвилюють питання корупції, захисту державних інтересів та національної культури. Їм цікаві державні дотації (для бідних), безкарність (для кримінального ядра) та посади в державному апараті (для керівництва). Діаспори здебільшого розрізнені та замкнені в собі. Тому не часто побачиш спільну акцію, скажімо, китайців і арабів. Використовуючи батіг і пряник, влада може будувати позадемократичні вассально-корупційні відносини із кожною окремою діаспорою. Конфлікт з однією з них навряд чи призведе до загострення з іншими, тому «розбиратися» можна по черзі. Зовсім інша ситуація зі згуртованим, моноетнічним та моноконфесійним народом, який говорить однією мовою. Скоюючи беззаконня або нехтуючи національними інтересами, верхівка одразу протиставляє себе всьому народу і з високою вірогідністю зазнає поразки. Тому мультикультуралізм – улюблене дитя правлячої еліти, створений, щоби навіки зцементувати її панування над масами.

Ізольованість панівної групи від буденного життя народу дає можливість ігнорувати незгоди простих людей, пов’язані з проживанням поряд з іммігрантами. Високий рівень злочинності та асоціальна поведінка гостей не хвилюють тих, хто живе у замках та пересувається на броньованих авто. Зваживши всі за і проти, еліти більшості розвинених країн прийняли рішення, прогнозовано поставивши свої інтереси вище інтересів своїх народів. Винятком є дві моноетнічні країни – Японія і Південна Корея, чиї надсучасні та потужні економіки експортують товари по всьому світу та забезпечують своїм громадянам доходи вищі за середні по ЄС.

Тож яким шляхом піде Україна? Залежить від нас.