Нічого особистого, просто
реформа
Зняти погони зі 158-ми офіцерів військово-будівельних
організацій — таку мету переслідує відповідна директива міністра оборони Анатолія
Гриценка. Перейти на цивільні рейки не проти і самі військові будівельники.
Але у перспективі. Бо ж зняти погони негайно, до кінця року, як того вимагає
директива, — означає для переважної більшості з них втратити право на отримання
військової пенсії. Уявіть, ви — фаховий будівельник, 19 або 24 роки тому вдягнули
погони. До військової пенсії вам залишився якийсь рік. І раптом зненацька ви
чуєте: “Знімайте
погони, заперечення не приймаються”.
Але ж служать жертви завчасного вивільнення
в госпрозрахункових організаціях і грошове утримання отримують не з державної
скарбниці, а за рахунок зароблених коштів. Тому таку поспішність неможливо пояснити
раціональними мотивами, приміром, економією бюджетних коштів. Та є в армії промовисте
поняття — “люмінь”. По-іншому, “балачки в строю”, триває “реформа”, міністр
своїх рішень не змінює.
Не так сталося, як
гадалося
Коли до Міноборони прийшла нова команда,
вона досить швидко склала собі реальне уявлення про глибину житлової проблеми
— так званого “бомжівства” у погонах. До речі, й сам перший заступник міністра
оборони Леонід Поляков належить до цієї категорії — інакше кажучи, є безквартирним
офіцером запасу. Та дивувало інше — як представники нової команди уявляли попервах
шляхи скорочення армії “військових бомжів”. А навесні 2005 року ці шляхи бачились
приблизно таким чином: держава виділятиме пристойні кошти, за які
на тендерах закуплятиметься необхідна
кількість квартир або будуватимуться потрібні квадратні метри житла. Відтак
новому керівництву Міноборони байдуже — чи працювати з військовими будівельниками,
чи з цивільними, чи взагалі закуповувати житло на ринку.
Та на превеликий жаль усіх безквартирних
людей у погонах не так сталося, як гадалося. У першому півріччі цього року бюджетних
грошей взагалі не трапилось (так само, як і 2004-го), тож розраховувати довелося
на власні військово-будівельні ресурси. Благо, вони в Міністерстві оборони залишилися.
Партизанські загони в
оборонному відомстві
Після проголошення Незалежності Україна
успадкувала велике угруповання Радянської армії, купу майна і численні військові
містечки. Тоді з’явився шанс створити і мобільні, добре оснащені Збройні сили,
і набудувати не одну сотню тисяч квартир для своїх захисників. Та, на жаль,
у державі взагалі й у Міністерстві оборони зокрема на відповідальних посадах
сиділи безвідповідальні особи, які, зробивши карколомні кар’єри, крім двох арифметичних
дій — віднімати (забирати) і ділити (деребанити), більш нічого не знали. Чи
варто дивуватися, що ці люди не тільки не розв’язали проблеми військового безквартир’я,
але й розтринькали необхідний для цього ресурс: земельні ділянки і військово-будівельні
організації — так звані Управління начальника робіт та військбуди. Тож тільки
Богу відомо, як до 2005 року, вцілівши від численних хвиль дерибану, залишились
в оборонному відомстві такі собі “партизанські загони” — військово-будівельні
організації.
Саме на них в розв’язанні житлової проблеми
довелося розраховувати новій команді. Слід віддати належне прагматизму найбільш
цивільного, як він сам себе вважає, заступника міністра оборони В’ячеслава Кредісова.
Об’їздивши закапелки деяких гарнізонів, відвідавши деякі “готові” до здачі будинки
і дізнавшись, що в деяких немаленьких гарнізонах, як Севастополь, житловою проблемою
українських вояків крім військових будівельників ніхто не опікується взагалі,
Кредісов зрозумів, що проблему “бомжівства в погонах” відомство приречене розв’язувати
власними силами.
В Міноборони навіть схвалили нечувану річ
— вперше за часів Незалежності України вирішили не відняти й поділити, а збільшити
й зміцнити. Йдеться про створення консорціуму “Військово-будівельна індустрія”
силами прибуткових підприємств, зокрема, військово-будівельних організацій,
для розв’язання головної соціальної проблеми Збройних сил — ліквідації безквартир’я.
Створення консорціуму набирало обертів,
посадові особи Міноборони проводили службові наради прямо на будмайданчиках
— не дивно, що після цього прості військовики починали вірити: у відомство прийшла
справді команда реформаторів. І раптом з’являється директива міністра оборони,
що вимагає від військових будівельників негайно позбутися погонів.
Про місяць вересень як
чинник політичного життя
Достеменно невідомо, що було причиною такого
миттєвого охолодження керівника військового відомства до підлеглих. На правах
дискусії пропонується версія про певний ірраціональний вплив вересня на політику
світову (11-те вересня 2001 року для США) та українську (“золотий” вересень
1939 року, вересневе розлучення помаранчевої команди 2005 року). До речі, сумнозвісна
директива Міноборони також з’явилася 30 вересня.
Нагальну необхідність ламати людям кар’єри,
а декому й долі, не пояснив і усний коментар представника Мобілізаційного управління
Генерального штабу Збройних сил. Хіба що стало відомо, що такі рішення для фахівців
цієї структури є технічними. Отож до рівня окремих військовиків не опускаються.
Втім, це й не дивно. Зараз скорочують цілими
батальйонами. Тож поруйновані військові кар’єри за логікою бездушності — суто
особистий біль тих, хто потрапив “під роздачу”. Проте, якщо охоплені природним
бажанням дослужити борці з військовим “бомжівством” полишать свої будівельні
установи, під загрозою опиниться виконання Комплексної програми будівництва
житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей (постанова Кабінету міністрів
України від 29.11.99 р. №2166).
Гадаю, нездача перед виборами запланованих
житлових об’єктів Міноборони в тому ж Києві аж ніяк не входить до планів ні
Верховного головнокомандувача Президента України Віктора Ющенка, ні прем’єра
Юрія Єханурова.
Бандитам — тюрми, роботу
— чесним трударям
Тільки коли пристрасті навколо аврального
вивільнення військових будівельників сягнули парламентських кулуарів, стало
відомо про затримання за хабарництво начальника управління Міністерства оборони
Олександра Волошина. Супротивники квартирно-будівельного комплексу побачили
в цьому факті зелене світло для запровадження директиви. Але ж коли Волошин
(і такі як він) загострювали проблему безквартир’я, колективи 48-ми будівельних
організацій Міністерства оборони працювали на подолання житлової кризи. Тож
варто розрізняти чесних трударів від “волошиних”.
Мети не досягнуто, “бомжі”
залишилися
Після помаранчевої революції в оборонному
відомстві з’явилася прекрасна амбітна мета. Покінчити з військовим “бомжівством”.
Дозволю нагадати стратегам з Повітрофлотського — мети ще не досягнуто. Тож сьогодні
команда Анатолія Гриценка заслуговує на оцінку, що її колись дав Україні президент
Комітету США з питань НАТО Брюс Джексон: “Україна часто робить якісь сильні
кроки лише для того, щоб зруйнувати їхні позитивні наслідки якимось абсолютно
безглуздим і недалекоглядним актом політичного самогубства”.
Ігор РУДИЧ
26-11-2005 16:45