І ці руки теж «нічого не крали»…

Після того, як мій текст про "чесного" непрохідного Гриценка видалено з мого блогу, я "приютилася" тут. Свободу слова не спинити?

Здається, чудова в нас країна, панове! Скрізь «чесні політики»…

З  часів ющенківських долонь, їхні руки нічого не крадуть, народне добро за роки Незалежності якось само пощезло.

Ось, наприклад, Анатолій Гриценко, той самий, з іміджем «чесного та непрохідного»,  у минулому – Міністр Оборони України, а зараз – несамовитий опозиціонер.

Його несамовитість, здається, хитрим лисом тягнеться ще з тих часів, коли, по-американськи нацькований знаннями (чи то інструкціями?) як «любити» свою Батьківщину, він не помічав, що під його носом, як Міністра, безжально ріжуть ПЗРК (переносні зенітно-ракетні комплекси), знижуючи оборонну могутність рідної країни.

Чому ж «чесний» Гриценко ще тоді не доповів Президенту Ющенку, що в армії коїться справжня диверсія? Чому в нього не боліла душа та не голосила совість «професійного» вояка?

Тому що на хрін (пробачте) йому все це було потрібно! Як і Кучмі місто Павлоград Дніпропетровської області, про яке той одного разу сказав, що готовий пожертвувати ним заради всієї України. Йшлося про небезпечну ситуацію з ракетним пальним, яке, до речі, сьогодні, найбільш сміливі мешканці міста розтягують з заводу по шматках на свої городи і там підпалюють аби вибухнуло.

Жахливо, панове, ви згодні? А як вибухнуть усі разом ті «тонни смерті»? На 200 км нічого живого навкруги не залишиться! Але чи є до цього діло комусь ще, окрім мене?

Отак і про все інше. «Погортати» Інтернет, набравши у Гуглі прізвище того ж Гриценка, то багато чого можна зрозуміти,  як то кажуть, «з історії» його міністрування.

І те, що я бачу зараз – є практично гіркою крапкою у долі української армії. Фасад у вигляді Міністерства Оборони ще стоїть, а за ним, як підкошене, майже все полягло – і моральний дух, й ідеологія, і, боюся, скоро вже  й боєздатність.

Солдати однієї з військових частин у мене під вікнами, щоночі, особливо влітку гнуть матюки, регочуть з якимись хвойдами, а то й зовсім обіцяють один одного (пробачте) «вдути в дупу». Ото, думаю, гідні сини своєї неньки-України! Тільки на парадах на армію й схожі…

Тож хто винен у тому, що за 21 рік свободи та незалежності ми втратили військову гордість за Батьківщину, імітуємо патріотизм, а ставлення до армії  у нас вийшло якесь споживче?

Гадаю, то не від народу, а саме від таких міністрів як Гриценко, наприклад. Але що казати, просто «погугліть» його… Самі все зрозумієте.

                                                                                                                                                                                         Вероніка Глєбова, блогер і  просто небайдужа українка