futurama

погляд і думка

Лежачи у ліжку, вдихаючи свіже пост-дощове повітря, в голову лізуть чомусь зовсім дивні думки. Мабуть, вина тому, заводи Дніпропетровщини. Себто, не самі заводи, їх робітники, фундамент і механізми, а товстющі бюрократи, які зажравшись, зажали для рідного міста фільтрів для очистки викидів. Але у всьому ми повинні шукати плюси. Менталітет в нас такий, та й країна спонукає, - шукати позитив, щоб вкінець не збухатись під парканом одного з тих заводів. Без фільтрів на трубах. Без тих фільтрів, через яких небо вночі сповнено іржавих кольорів, а іноді й брудно-кровавих, ніби після рукопашної бійки на асфальті. Захід сонця, штука така елітарна й неповторна, дякуючи відсутності тих довбаних електрофільтрів, відроджується вже далеко після зникнення сонця. Після того, як та далека зірка вже не гріє навіть поляків, десь там, зліва від Чопу. Саме тоді й наступає час синтетичних бурштинових небес. Захід відроджується, як загулявший фенікс, трохи порепаний та общипаний. Трохи навіть на бойового півня схожий. Переможеного, звісно ж, але живого.


І те дивовижне паскудне небо, на якому, напевне, позадихались вже давно всі янголи, та навіть растаманські ямайські боги застрьомались би такого кольорового туману, діє і на мій мозок. Я задумуюсь над своїм віком, хоча чого там – люди завжди задумуються над своїм віком, але ж не так часто. Така інтенсивність прокручувань у своїй голові чисел та окремих цифр у паспорті була в мене років так в 15 – хоча й паспорту тоді не було – та мабуть буде десь в кризисні середні роки.


Що я хотів, і що я маю? Та нічого особливого. Роблю, те що хочу, а точніше, нічого не хочу робити – й не роблю. Їм, п’ю, іноді спарююсь навіть, як і всі більш-менш нормальні люди. Екстраординарності, за якої ми всі так бігли, так намагались наздогнати в дитинстві вже не так й хочеться. Іноді прошибає, звісно ж, але не в такій кількості. Ми всі розуміємо, що не Кіркорови, і подібного не бажаємо нікому, але ж і захлинутись не хочеться. В тій телевізійній мурі, в серіалах, в інтернет-порно чи-то в інтернет-новинах, котрі іноді одне від одного часом не відрізниш. Треба уміти лиш думати. А думати, як відомо, навчитись можна, але довести це вміння до досконалості – ніколи. От і думай тепер, що далі писати.


Несподівано.