2 гри

Мабуть, це була найкраща тактична настанова нашого тренера. Найбільш вдала та діюча. Ми трималися разом, зберігали відчуття спини партнера позаду своєї, відчували безпеку у своїй команді.

Сьогодні в магазині мені на здачу дали 2 гривні. Два папірці з Володимиром Великим. Я згадав свого першого тренера по футболу – а мені тоді було років вісім – і його піклування про нас. Я згадав його байки про страшні кримінальні вечори нашого міста (котрі, втім, не завше були лише байками), а особливо розповідь про хлопчину такого ж восьмирічного віку, як і вся наша команда – мабуть, для наочності та співпереживання. Про те, як цього хлопчину за дві гривні на одному з районів жорстоко вбили, порізали на шматки, та закинули до звичайних смітників. До декількох смітників, навіть не у нафтово-чорних пакетах для сміття, а в звичайних, зовсім не траурно білих з супермаркету. Я згадую розпечене лице тренера, коли він ледь не кричав на нас, переповідаючи цей випадок, я згадую міленькі слинки, котрі летіли з його аж занадто роззявленого рота на футбольний майданчик манежу. Мені й зараз стає так само страшно, як тоді. «За дві, уявляєте, за дві гривні! За дві гривні взяли і вбили. Відморозки. Взяли, і жорстоко вбили!» – постійно повторював тренер. «Тому ви по одному не ходіть, от хто де живе, ходіть купками». Мабуть, це була найкраща тактична настанова нашого тренера. Найбільш вдала та діюча. Ми трималися разом, зберігали відчуття спини партнера позаду своєї, відчували безпеку у своїй команді. Ми билися разом, разом ми боялися, і на цьому страхові росли, тримаючись одне одного, очікуючи підтримки та захисту, і готові їх же надати. Команді. Наступного дня я запитав у бабусі свого друга, котра постійно сиділа біля під’їзду, чи бува вона не чула про подібне. Їй-то я довіряв. Ця бабуся ніколи не ховала правди, чи того, що вважала правдою, вичитаною з газет, вона навіть полюбляла лякати кримінальними новинами місцевих розбишак, які по вечорам розганяли теплий спокій двору. Ця бабуся була тогочасним дворовим інтернетом (вай-фаєм може), з усіма похідними – себто вона перечитувала всі доступні газети, всі журнали, і дивилась усі два місцевих телеканали. «Та нє – відповіла вона. – не чула такого». Мені трохи відлягло. Я ніби заспокоївся, але все ж своєї команди тримався.

Тренер, до речі, виграв з цією командою чемпіонат області, а потім і кубок України. Серед молодняку, звісно ж. Зараз вже більшість тієї команди спилась або скурилась. Тому що одного моменту, коли потрібно було бути разом, вони раптово зазнались і перестали боятись, вони самі стали окремими страхами для когось.

20/08/13