Архітектори і влада - хто кого?

Невже наші чиновники і політики не розуміють, що лише підтримуючи талановиту і прогресивну молодь можна зрушити з тієї мертвої точки на якій уже давно завмерла сучасна українська архітектура?

Напевне ні для кого не стануть відкриттям мої слова про те, що більшість архітекторів в Україні заледве зводять кінці з кінцями. І причин у такої ситуації декілька.  Ну  по-перше держава давно «забила» на підтримку молодих фахівців, ба навіть більше – і ті, кому вдається хоч трохи «вибитись в люди» гнуться під непосильним тягарем податкового тиску. По-друге Україна все таки консервативна держава і нам ще ой як далеко до сучасного європейського чи загальносвітового сприйняття архітектурної реальності. Наші громадяни радше зекономлять і побудують самі аніж звернуться за допомогою до професіонала-архітектора. Безумовно, ця тенденція не є абсолютною, але всетаки вона ще надзвичайно поширена. По-третє сучасна законодавча база просто не дає  архітектору змоги розвиватись. Той хто хоч побіжно знайомий з діючим нині законом «Про містобудування» знає, що розміри штрафів та стягнень передбачені в ньому жодним чином не сприяють появі нових і розвитку старих архітектурних компаній. І це при тому, що за цим же законом всіх собак можна повішати на того-ж-таки архітектора…  Не малу роль (на додачу до вже згадуваного консерватизму) відіграє і доволі низький рівень заможності українського народу, що теж аж ніяк не на руку розвитку національної архітектури. Якщо ж все вищезгадане приправити сумнозвісною всім українцям бюрократією і полити гострим соусом хабарництва та кумівства, -  стає зрозумілим чому при доволі хорошій архітектурній школі ми живемо в будинках спроектованих «на коліні» і проданих нам під гучними вивісками «житла еліт-класу».

Прикро визнавати, але зараз українська архітектура перебуває у стані чи не повної стагнації. Немає ані гучних проектів, ані нових та прогресивних доробок… Молодь, яка в більшості є рушієм прогресу, просто не може навіть вижити в сучасній кон’юнктурі ринку, а отже і вільно творити теж не може.

Сьогодні архітектор аби вижити змушений цілковито йти на поводу в клієнта і приймати вигідні саме йому рішення, щоб, не дай бог, того не втратити. Рідко хто може дозволити собі відмовити клієнту через творчі причини, або через незгоду того ж замовника із запропронованим проектом… От і доводиться викручуватись і плодити будівлі-покручі  в угоду  замовникам-непрофесіоналам.

Який же вихід з ситуації, що склалась? Ну, перш за все, нашій державі варто зменшити податковий тиск на молодих архітекторів, скажімо, шляхом надання їм податкових канікул на декілька років.  Наступним кроком, як на мене,  варто все таки трохи переглянути міри вищезгадуваного закону в яких передбачено відповідальність архітектора і або зменшувати штрафи, або чітко рознести  сфери відповідальності архітектора та безпосередньо забудовника.  По-третє не зайвим було б проводити на регулярних основах фінансовані державою архітектурні конкурси, - такий підхід дозволить виявити нових перспективних і талановитих фахівців і дати їм змогу розвинути свої ідеї. Ну і найважливіше, але далеко не найлегше, – потрібно боротись з бюрократією і хабарництвом, ну або хоч намагатися зменшити їх безпосередній вплив на долю будь-якого архітектурного проекту.

Невже наші чиновники і политики не розуміють, що лише підтримуючи талановиту і прогресивну молодь можна зрушити з тієї мертвої  точки на якій уже досить давно завмерла сучасна українська архітектура? Прикро, але напевне ні…