Раби власного гніву

Найбільша слабкість - ненависть

Ненависть ... Як ми її собі уявляємо? Хто вона для нас: пишноволоса красуня із смоляними косами та чорними, немов вуглинки, очима чи сірувата миша, яка непомітно і водночас настирно шматує нашу людяність на крихітні клаптики? Ненависть... Сила, що піднімає гострий меч помсти чи слабкість, яка вбиває душевність та людську доброту?

Обмотавшись у колючий дрот ненависті, людська спільнота перетворилися на суцільного їжака, що не тільки у разі небезпеки витягує з кишені голки-ножі, а й часто навмисно заподіює зло іншим, навіть найближчим і найріднішим. Обплетені павутиною незадоволеності, напоєні гірким вином із полину людські душі ніяк не можуть виборсатися із в’язкого  багна злості та байдужості. Страшно стає від того, що більшість із нас вбачає у ненависті – не найзапеклішого ворога, а рятівну соломинку, що допоможе нам встати з колін, ба навіть піднятися над «сірою»,  на нашу думку, масою. От тільки марні ці надії. Бо дим від спалених людських чеснот може падати лише до землі, і ні в якому разі не підніметься сірувато-білим стовбуром у бірюзові небеса, не стане для нас сходами у Янголський Край, та навіть не буде мотузко, по якій, докладаючи немалих зусиль можна таки дістатись до омріяного раю.

Ненависть – то сила, схожа на руйнівний смерч чи зловісне цунамі, то злива, яка метає блискавиці і пересипає небо громами, то влада, міць і небачена могутність – думаємо ми. Проте, насправді, ненависть, що народилася з маленьких паростків заздрості – то лише попіл, який може розвіяти вітер чуйності та доброти. Тільки сильні люди можуть прощати, тільки хоробрі зізнаються в коханні, тільки мужні віддають своє серце друзям, тільки щирі усміхають просто так, без причини, тільки чуйні бачать у твоїх очах сльози, коли твій сміх, розливається, немов солов’їний спів у весняному гаю, тільки доброзичливі, подарувавши іншому найщасливіші хвилини його життя, не чекають нічого натомість... Ось в чому істинна сила. Пробачити ворогу його підлість, усміхнутися у відповідь на образу, віддати останнє за тих, хто ніколи не згадає про тебе, по-дитячому наївно вірити в любов і плекати у своєму серці надію, незважаючи на перешкоди та невдачі означає бути по-справжньому сильним. Ненавидіти може кожен, а чи кожен може любити? Шукайте силу в собі, нехай десь там, у найглухішому закутку вашої душі, але ви обов’язково її знайдете, і тільки тоді ви будете не лише сильною особистістю, а й щасливою Людиною з великої літери.