ЖИТИ ЧИ НЕ ЖИТИ?

Що коїться в душі у тих, хто ходить по лезу бритви чи стоїть на краю прірви?

 Любите жизнь, покуда живы,

                                                                            Меж ней и смертью только миг.

                                                                            А там не будет ни  крапивы,

                                                                            Ни звезд, ни пепельниц, ни книг.

                                                                                         Самуил Маршак.

        Тремтить рука, по лезу пробігає доля, тікаючи від неминучості розправи, як наполоханий олень від голодного вовка. По щоках течуть сльози, немовби прагнуть змити весь біль, що мов піранья з’їдає серце і на шматочки  розриває душу. А перед очима, у світанковому сяйві, у білому мереживі постає омріяний образ з очима кольору блакиті. Мить… Секунда… І вже червоно-багряною рікою пливе людина від одного берега - життя, до іншого - смерті.

       З острахом чи переборовши страх, обдумано та ретельно сплановано чи імпульсивно, знаходячись на грані нервового збудження, людина вчиться літати з п’ятого, дванадцятого, шістнадцятого поверху. Та взагалі не так важливого з якого -  все одно не навчиться. Крок. Попереду прірва, безодня, чорна діра. Крапка. Вже не повернути стрілку годинника назад, не завести серце, як двигун автомобіля. На очі падає темна полуда. Навіки.

       Скільки людей переживають такі хвилини, що здаються роками? У скількох ці хвилини стають останніми моментами життя? З якої причини люди ріжуть вени, стрибають з n-го поверха, лізуть у петлю чи пускають собі у висок пулю? За офіційною статистикою кожного року закінчують життя самогубством 1 100 000 осіб, серед них 12 тисяч українців. Офіційна статистика враховує лише явні випадки суїциду, тому число реальних самогубств значно перевищує офіційний показник - вважається, що щорічно у світі від власних рук гине 4 000 000 людей. На думку судових експертів, причиною більшості так званих “смертей від нещасного випадку” (передозування лікувальними препаратами, аварії на дорогах, падіння з висоти і т.д.) насправді є суїциди. 19 000 000 осіб щорічно здійснюють невдалі спроби самогубства.

       Чесно кажучи, статистичні дані вражають та навіть лякають, тому я вважаю, що слід задуматися над тим, як знайти шляхи вирішення цієї проблеми і не залишатися осторонь.

       Чомусь у суспільстві склався такий собі стереотип, що більшість самогубств здійснюють психічно хворі , неврівноважені люди. Доказом цього є гарвардське дослідження, під час якого лікарям запропонували історії хвороб  людей, які закінчили життя самогубством і попросили поставити діагноз. Лікарі не знали, що деякі історії трішки відредаговані - в них була відсутня інформація про те, що  людина покінчила життя самогубством, все інше залишалося без змін. Результати діагностики дуже відрізнялися - тим, у кого в історії хвороби було вказано про самогубство в 90% випадків був поставлений діагноз психічного захворювання, а у відредагованих історіях - лише у 22%.  Та існують й інші дані, на які слід зважати:лише 25% суїцидільних випадків здійснюють психічно хворі, 50% припадає на тих, хто відноситься до розмитої групи граничних нервово-психічних станів, та 20% подібних актів здійснюють особи, володіючи твердим мисленням, сильною волею, яких підштовхують на цей крок ситуативні обставини.

            Як засвідчуюють дані А.Г. Амбрумової найбільший відсоток суїцидентів складають підлітки. За даними досліджень центру дитинства Українського НДІ у 27% дітей віком від 10 що 17 років з’являються суїцидальні думки. Крім того, більшість дитячих самогубств пов’язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання. До важливих чинників суїцидальності неповнолітніх можна віднести такі: втрата батьківської любові, нерозділене кохання, розлучення батьків, що породжує образу, ревнощі, вражене самолюбство, приниження, знущання, вагітність, які породжують відчай, тривогу при нестійкій, що повністю не сформованій психіці, переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливість бути зрозумілим.

    На факт суїцидів серед підлітків існують різні погляди.

Одні вважають, що випадки суїцидів серед підлітків та дітей - це прагнення привернути до себе увагу, стати потрібним, бажання бути люблячим, що є результатом нестачі батьківського тепла та опіки, інші ж говорять про те, що суїцид - це крик про допомогу, який оточуючі не завжди можуть почути. Попри те, що майже у кожному місті майже щодня констатують або спробу суїциду, або летальний випадок “вдалої” спроби статистика дитячих суїцидів лякає вже тим, що просто існує.

      Минулої зими у невеличкому містечку на Івано-Франківщині на пилососному шлангу повісився 12-літній злодюжка, який вважав за краще засмутити маму своєю смертю, а не викликом до школи.

       Олександр, 14 років, покінчив життя, стрибнувши із шістнадцятого поверху шістнадцятиповерхового будинку. Виховувався у благополучній родині. За період навчання виявив себе як тиха, спокійна, врівноважена дитина. На уроках був активний, на запитання вчителів давав чіткі відповіді. Любив читати Пушкіна, Єсеніна, Лермонтова, Байрона. Знаходив спільну мову з усіма однокласниками, вони поважали його. Завжди поводився коректно та ввічливо і з педагогами, і з учнями. Причиною самогубства стало невзаємне кохання до однокласниці Ганни.

       Марина, 16 років, покінчила життя самогубством: повісилася у дворі власного будинку. Це була не перша спроба здійснити суїцид, вона вже намагалася позбавитися життя через отруєння, демонструючи цим свої погляди на життя, які  не завжди поділяла з батьками. Напередодні порвала стосунки із своїм хлопцем і запропонувала залишитися друзями. Наступного дня Марина випадково побачила юнака з іншою дівчиною. Вона підійшла до нього і почала бити його по спині, на що він відповів їй ляпасом. Наступного дня вони побачилися і помирилися. Нічого підозрілого в поведінці дівчини юнак не помітив. Того ж дня Марина телефонувала й писала хлопцеві повідомлення: “Якщо не прийдеш - я повішусь”, на які він не відповідав, бо спав у себе вдома. А дівчина не жартувала…

       Ось такі жахливі історії, і жахливі насамперед не своєю відмінністю, а навпаки - схожістю. Часто самогубства серед підлітків є лише нездатністю вирішити проблеми, що постають на їхньому шляху, здавалося б такі нерозв’язні на думку дитини, на погляд дорослих дріб’язкові та не суттєві.

        Я не захищаю і ні в якому разі не засуджую самогубців, та перед тим, як зробити крок у безодню все ж варто озирнутися навколо, адже в сірих та буденних, на перший погляд, речах можна знайти всі кольори веселки. Життя - це дар Господній, небесний подарунок, тому потрібно цінувати його і насолоджуватися кожною миттю, шукати радість в усьому: у сході сонця та мелодійному співі пташок, дзюрчанні струмочка та весняній грозі. Життя - це відображення у джерельній воді, усміхніться і доля усміхнеться вам у відповідь. Живіть ,перш за все, заради себе, а не заради когось, не позбавляйте себе можливості відчути справжній та неповторний смак життя, і нехай трішки терпкуватий, адже без гіркого не відчуєш солодкого, не втрачайте надію на краще майбуття, пам’ятайте - все попереду і все у ваших руках! Хоча моя життєва дорога тільки лісова стежина і я ,у своєму віці, напевне не маю права давати якісь поради, особливо дорослим, та все ж звертаюся і до них. Будьте уважніші до своїх дітей, віддавайте їм усю свою любов і я впевнена вони неодмінно відплатять вам тим же, хоча вже сама любов - це жертва, безкорисний дарунок, який віддаєш і не чекаєш нічого у відповідь. Душа і серце дитини - вразливі, тому плекаєте дітей і виховуйте з них справжніх особистостей!

          Життя - це мить, проживіть його достойно, ні про що не жалкуючи!