Духовна спрага

Культурна посуха на полі української свідомості

                                   …Немов лани у сонячних долонях,

                                   Неначе трави-сухостої без води,

                                   Як змучений вітрами жовтий сонях,

                                   Так нації душа благає «злив».

              Душа українського народу, як, мабуть, і будь-якого іншого,  черпає енергію та життєдайні сили із цілющого джерела національних звичаїв і традицій, культурних цінностей та моральних канонів, а ще з глибин рідної землі. Гармонійний розвій усіх «живильних» складових забезпечить розквіт духовності та насичення життя суспільства нотками інтелігентності, вихованості, освіченості, вишуканості в манерах та поведінці всіх його членів, а також  зумовить зростання рівня моральної культури та додасть рутинно-буденному існуванню специфічного, неповторного характеру.

         В умовах всесвітньої глобалізації, суцільної технологізації та інформатизації поняття «духовного»,  як чогось своєрідного,  приземлюється, а то й зовсім нівелюється. Люди як елементи світової системи стають лише малесенькими гвинтками у механізованій машині модернізації. І вже більше ніхто не розглядає людину як особистість, наділену унікальними чуттєво-емоційними якостями, вона постає в уяві світової спільноти крихітним механізмом, що забезпечує ефективне функціонування Глобального Робота. Більшість із нас прагне фінансового збагачення, оволодіння світовими скарбами та необмеженої влади. Та чи задумується хоча б хтось із нас над тим, яке значення для нашого існування має духовна їжа і до чого може призвести зневоднення національної душі? Навряд! А в цей час, духовне єство благає «рятівної зливи», що звільнить український народ із лещат «культурної посухи», яка може стати причиною національного голоду, занепаду держави та знищення українців як нації у калейдоскопі етнічних спільностей.

         Для того, щоб виборсатися із в’язкого багна духовної деградації та примітивізації, слід звернутися до першопочатків нашого народу, до тієї фундаментальної основи, що стала благодатним грунтом для проростання зерна самоідентичності, національної неповторності та духу незалежності, до дідівських традицій і звичаїв,  які слугували утворюючим фактором української нації.

         Батьківщина ж – це не тільки місце, де ти народився і виріс, це духовний потенціал, що виявляється навіть у  найдрібніших деталях,  яких ми не помічаємо у щоденній рутині: і свіжий, лукавий та підступний вітерець весни, наповнений ароматами квітучих садів, і спекотний подих літа та його бездонний бірюзовий купол неба, і тиха спокійна хода осені, вслід за якою усі стежечки, де ступали її босі ніжки, цілували жовтаві та багряні листочки, і бадьорий скрип білого снігу сонячного зимового ранку, і зелені коси берізок, і золотаві хвилі достиглих хлібів, і палкі погляди соняшників, і блискучі усмішки качанів кукурудзи, і веселий сміх розлущеної квасолі, і полохливе шарудіння листя під ногами. Хіба ж може ця природна мелодія залишити байдужою чуттєву українську душу? Хіба не від рідної землі, ми, наче Антей, всмоктуємо енергію, яка додає нам сил?  Батьківщина в нас самих та у тому, що нас оточує. Солодкий її аромат: пахне вона м’ятою і любистком, чаруючим ароматом маминої черешні, теплим спеченим хлібом, а й борщем із сметаною, яка озерцем розливається у полумиску, і парубками – варениками, і пекучим часником, і скаженим  хроном, і прокопченим сальцем, і кашкою, звареною в горщику, і свіжою олією, і смаженим насінням, і теплим, що називається «тільки з-під корови», молоком, і злежаними яблуками, і стиглими суницями, і козаками-помідорами, і панами-гарбузами, і солодкими динями, і айстрами, що восени пишаються під вікном, і чебрецем, і жовтесеньким звіробоєм, та навіть полин, пріле листя, жолуді, які завалялися під мокрим листяним покровом, полова з чорною пилюкою, кожне болітце і ставочок, і сіруватий клубок димку, що стовбуром піднімається над покрівлею оселі  пахнуть особливо.

Вміння відчувати рідний край на дотик та запах є перших кроком до втамування духовної спраги. Отож, аби досягти духовного блаженства, перш за все, необхідно віднайти у самому собі Батьківщину,  а вже потім стати захисником загальнонаціональних інтересів та докласти усіх зусиль до примноження її духовних багатств.