Євромайдан народив євроукраїнців – головна подія 2013 року

У кінці кожного року підводяться його підсумки. Як на мене найбільш значущі події року 2013 припадають на друге півріччя. Це кремлівська економічна блокада на кордоні Україна-Росія, провал Угоди про А

У кінці кожного року підводяться його підсумки. Як на мене найбільш значущі події року 2013 припадають на друге півріччя. Це кремлівська економічна блокада на кордоні Україна-Росія, провал Угоди про Асоціацію з ЄС, Євромайдан, падіння пам’ятника Лєніну в Києві.

Проте є ще кілька важливих подій, про які сьогодні воліють мовчати з трибуни Майдану. Це ряд провальних голосувань парламентської опозиції навесні 2013 року. Давайте пригадаймо, як вони провалили відставку уряду Азарова та скорочення пільг високопосадовцям при владі. Тоді, через відсутність у сесійній залі депутатів від опозиції, забракло небагато голосів щоб “кровосіся” Азаров пішов геть ще навесні. А якби так сталось, то прем’єром восени вже був би хтось інший і можливо Угода з ЄС була б підписана. А чи була та відсутність опозиціонерів випадковою?

Проте найголовніше – це “листопадовий зрив 2013”. Тобто Євромайдан. Багато хто намагається порівнювати його з Помаранчевою революцією. Я ж бачу дві принципові відмінності. Перша – перевага Помаранчевої. Тоді був єдиний лідер Віктор Ющенко на якого орієнтувались усі. А сьогодні їх три. І всі вони, здається, збираються брати участь у президентських перегонах – 2015. Та ще кілька осіб, які претендують на лідерство від громадських організацій.

Друга відмінність – перевага Євромайдану. Це якість протесту і самих протестувальників. Якщо тоді це був фактично керований натовп, то сьогодні це організована та структурована сила. Сьогоднішній “майданівець”, тобто протестувальник має інший менталітет ніж 9 років тому. Він вже не так сподівається на лідерів, як сам на себе. Я б назвав його європротестувальником, а точніше – євроукраїнцем. Саме так. Бо там, в Європі, народ дуже жорстко відстоює свої права. В нас така практика зароджується тут і зараз.