Ніхто, крім Тимошенко? Частина 6

Заради чого безкомпромісність? Керівники Майдану озвучили вже по декілька разів свої вимоги. На перший погляд, всі ці вимоги – різні. Однак кожна з них стосується Ю.Тимошенко.

Перед тим, як продовжити викладення, хочу наголосити: кому не подобається, не читайте! Для прихильників приєднання України до Митного союзу я – чужий, ображаються. Для активних учасників та прихильників Майдану я – чужий (зрадник, малодушний, агент влади, провокатор). Вже дістали з проханнями приєднатися до різноманітних петицій: за санкції проти В.Януковича, за приєднання до Митного союзу тощо. Я не маю наміру переконувати ні тих, ні інших. Всі мають право на власну думку, і нехай кожен робить зі своєю власною думкою, що йому (чи їй) заманеться.

Навіть сидячи без роботи і грошей, я не збираюся говорити і писати те, що потрібно комусь. Те, що я не заробітчанин від політики, мали змогу переконатися і ті, хто близькі до влади, і декілька опозиційних політиків, які зараз дуже активно виступають на Майдані та від імені Майдану. Наші шляхи не зійшлися через різне бачення стратегії.   

А тепер – далі по темі..

*          *          *          *          *          *          *          *

Цілі другого Майдану.

Отже, заради чого мобілізація, радикалізм, безкомпромісність?

Якщо під час Євромайдану домінували гасла „Юлі – волю!”, „Банду – геть!”, під час другого Майдану тема асоціації з ЄС взагалі була відсунута „на задвірки”. Однак вже на мітингу 1 грудня додалися скандування „Зека – за грати!”, „Революція!”. А керівники акції озвучили вимоги:

- дострокові вибори президента;

- відставка уряду;

- дострокові вибори парламенту;

- звільнення заарештованих за „політичними мотивами” під час „нічного розгону” 30 листопада, покарання винних;

- звільнення Ю.Тимошенко.   

До ранку 2 грудня кількість вимог скоригувалася. Зрозуміло, що в Україні немає механізму для здійснення імпічменту президента, а сам В.Янукович від влади не відмовиться. Тому виникла ідея відставки уряду і створення нового за допомогою зміни конфігурації у Верховній раді. Тобто, розраховували, що до опозиції приєднаються позафракційні та перейде частина народних депутатів з фракції ПР. Інтрига зберігалася до того моменту, доки не стали фактом провал відставки уряду М.Азарова та збереження провладної більшості. Чому так сталося? Це питання стосується рівня та міри неупередженості політичного аналізу у лідерів опозиції, їхніх команд, штабів, депутатів від опозиції, численних опозиційних експертів та інтелектуалів. Мої слова виглядають образливими по відношенню до них усіх, але краще гірка правда, як вона є.

Після того вимоги отримали остаточний вигляд:

1) відставка уряду та дострокові вибори парламенту;

2) звільнення політичних в’язнів, у тому числі - заарештованих під час „нічного розгону”,

3) звільнення Ю.Тимошенко,

4) повернення до медведчуківського варіанту Конституції, внаслідок чого повноваження президента зменшуються, а прем’єр-міністра зростають.

На перший погляд, це комплекс з 4 вимог, які не пов’язані між собою за змістом. І лише одна вимога стосується Ю.Тимошенко.

Однак, для політичних експертів стає зрозуміло, що про що б не йшлося в кожному пункті вимог, всі вони про Ю.Тимошенко.

Відставка уряду була провалена, ідея переформатування більшості у чинному складі Ради також не виправдала себе. Отже, залишалося тиснути владу задля відставки уряду та дострокових виборів парламенту. Тиснути безкомпромісно, сильно, масштабно. Лідери опозиції сподіваються, що у разі дострокових виборів вони отримають більшість. Розрахунок на перемогу на перемогу, швидше за все, спирається на ефект Майдану та на невдоволення життям людей по всій Україні.

Якщо опозиція отримує перемогу на дострокових виборах Ради, то у першу чергу вона сформує більшість. Потім буде прийняте рішення про звільнення Ю.Тимошенко. Розпочнеться складання коаліційної угоди та процес консультацій стосовно формування нового уряду.

І от виникає запитання: а хто серед лідерів опозиції є найбільш підготовленим для того, щоб очолити уряд? Ніхто, крім Ю.Тимошенко, яке вже – на волі, одразу включилася у процес підготовки коаліційної угоди, розподілу міністерських посад та комітетів у парламенті. 

До цього ще додайте повернення медведчуківської Конституції, згідно з якою прем’єр-міністр призначає голів обласних державних адміністрацій, уряд призначає керівників різних держкомітетів, агентств, керівників держпідприємств, контролює ЦВК та виборчий процес у регіонах, а також розподіл видатків з держбюджету.       

Чому саме зараз?

У контексті викладеного раніше, дострокові вибори парламенту мають сенс лише тоді, якщо вони відбудуться не пізніше лютого-березня 2014 року.

Бо інакше не залишиться часу на те, щоб належним чином підготуватися до президентських виборів.

Виправлення ситуації з рейтингами потребує часу.

Здійснення масштабних кадрових перестановок аж до регіонального рівня потребує часу. Це потрібно для встановлення контролю над адміністративною системою та елітами.

Використання бюджетних потоків зради підняття рейтингу та приборкання місцевих еліт потребує не менше, аніж півроку.   

І якщо навіть В.Янукович підпише Угоду про асоціацію з ЄС 31 грудня 2013 року, лідери опозиції все рівно вимагатимуть дострокових виборів Верховної Ради. В якості причини – вже розкручення побиття „дітей”. Ще знайдеться декілька причин. Та й В.Кличко, втягнувшись у вир емоцій та боротьби, вже спалив чимало „мостів”, обмеживши свої можливості для електоральної експансії у південних та східних регіонах.

А.Ю.Тимошенко продовжуватиме керувати боротьбою вже з німецької лікарні. Як це вона робить і зараз з української лікарні.

 (Продовження буде).