Російська стратегія відносно України. Перші перемоги п’ятого етапу. Частина 1

Російська стратегія відносно України, яка сформувалася на початку 2012 року і про яку йшлося у циклі тем за назвою „Отложенная интеграция”, нікуди не поділася.

Ця стратегія залишалася майже незмінною, хоча відбулися певні тактичні корекції. Її реалізація не зупинялася. Більше того, з точки зору Кремля вже наявні результати п’ятого етапу можна вважати такими, що перевершили початкові очікування.   

З точки зору України підстав для радості не залишилося. Кажуть, що застав дурня Богу молитися, він лоба розіб’є. Якщо перефразувати: не заважай українцям конфліктувати між собою, вони розірвуть власну країну на шматки і знищать вщент власну надію. Завзято і виключно з благими намірами. 

Після 1 грудня я перестав ходити на Майдан. Можливо, що через свою особливу позицію зіпсувалися або охололи мої відносини з певною кількістю моїх друзів, товаришів та знайомих. Однак, я не збирався і не збираюся допомагати роздирати мою Батьківщину.

Нагадаю про головні особливості російської стратегії зразка 2012 року.

1. Україна потрібна у Митному союзі без президента В.Януковича та уряду Партії регіонів.

2. Не наполягти на приєднанні України з теперішнім керівництвом до Митного союзу.

3. Не заважати внутрішньополітичним гравцям діяти так, як вони звикли. Використовувати природній внутрішньополітичний процес, здійснювати корекцію за допомогою „агентів впливу” як у провладному, так і в опозиційному середовищі.

 4. Використати прогнозовані внутрішньополітичні протиріччя, труднощі, які виникнуть у зв’язку з підготовкою України до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, для максимально можливої ескалації внутрішньополітичної ситуації до рівня гострої внутрішньополітичної кризи.

5. За допомогою цієї кризи розхитати владу В.Януковича та його партії, послабити якомога більше контроль над політичними процесами з боку центральних органів.

6. Завдяки гострій внутрішньополітичній кризі сприяти консолідації адміністративних, політичних та бізнесових еліт південних і східних регіонів у нову проросійську політичну силу (пух, партію, блок) з новими лідерами.

7. Використовувати економічний тиск та фінансово-економічні преференції заради консолідації та організації проросійських еліт південно-східних регіонів.

8. Внаслідок гострої внутрішньополітичної кризи у першому кварталі або навесні 2014 року виникне ситуація, коли стануть неминучими доторкові вибори Верховної Ради. Можливо, що вони відбудуться одночасно з достроковими президентськими виборами.  

9. За підсумками дострокових парламентських виборів 2014 року більшість повинні отримати політичні сили, лояльні до Росії. У такому випадку новий склад парламенту має денонсувати Угоду про асоціацію, якщо вона буде підписана, та ухвалити рішення про приєднання України д Митного союзу (не має значення, чи зробить вона це одразу, чи поступово, поетапно).

Головним завданням осені 2013 року було докладання зусиль для унеможливлення підписання Україною Угоди про асоціацію. Однак, у разі підписання Угоди залишалися значні можливості для того, щоб через певний час Угода була або не ратифікована, або денонсована (після ратифікації).

По все це йшлося в темах з назвою „Отложенная интеграция”. Особливостям п’ятого етапу російської стратегії була присвячена тема „Отложенная интеграция. После Вильнюса” (у 2-х частинах) від 29 листопада 2013 року.. Все це було прогнозованим, і про це мали інформацію посадові особи органів влади, деякі відомі опозиційні політики та лідери, деякі представники Євросоюзу.

Хто про це мав інформацію?

В останній раз я спілкувався з приводу п’ятого етапу російської стратегії з одним дуже відомим опозиційним політичним діячем в першій половині листопада 2013 року (ближче до середини місяця). Ще тоді він не вірив у можливість такого варіанту розвитку подій, хоча вже припускав можливість дострокових виборів парламенту після вільнюського самміту. Хоча невдовзі після того, вже 1 грудня, він закликав до дострокових виборів Верховної Ради та президента.

Інформацію мали у приймальні П.Порошенка, В.Третьякова та деяких інших опозиційних політиків. Приймальні В.Кличка отримували таку інформацію декілька разів, починаючи з весни 2012 року. Однак, її подальшу долю, ймовірно, вирішили або керівники приймалень, або В.Ковальчук. З початком Майдану всі вони з превеликим ентузіазмом ринулися робити те, чого очікував Кремль.

Інформацію мали у приймальнях В.Льовочкіна, М.Азарова, А.Клюєва. Однак, невідомо, наскільки серйозно вони її сприйняли і чому. 

Інформацію мали посольства ФРН та Польщі, представництво Євросоюзу в Україні. Припускаю, що у посольствах Німеччини та ЄС її „поклали у шухляду” наші дуже компетентні в політичних питаннях співробітниці. Попри все, заради справедливості слід зазначити, що робота польського посольства у політичних питаннях є набагато кращою, аніде в інших. Та й загалом, якщо у кого з європейських держава ще є адекватна зовнішня політика, то це у Польщі. Хоча теж є чимало запитань.

Крім того, у жовтні 2013 року декілька видань відмовилися друкувати статтю, присвячену п’ятому етапу російської стратегії (період після вільнюського самміту).

Перемоги Кремля на п’ятому етапі.

1. Підписання Угоди про асоціацію України з ЄС було зірване та заблоковане, можливо, на увесь 2014 рік.

У листопаді серед політикуму з’явилися розмови про необхідність „паузи”. (Див більш детально тему „Кому выгодна «пауза» на пути Украины к ассоциации с ЕС?”).

І така „пауза” були отримана, а опозицію її законсервувала надовго. Це сталося завдяки двом подіям.

По-перше, 4 листопада розпочався демарш парламентської фракції Партії регіонів, який був спрямованим проти В.Януковича та проти підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом. (Більш детально див. тему: „Загадки демарша парламентской фракции ПР”). Це був демарш адміністративних, політичних, бізнесових еліт переважно південних та східних регіонів. Завершилося все 21 листопада, коли МВФ спростував твердження деяких представників ЄС, що МВФ готовий спростити умови для надання Україні чергового кредиту. Одразу після цієї новини з’явилося рішення КМУ про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію.

По-друге, „мур” між Україною та ЄС зростає. Опозиційна пропагандистська машина вже після 4 листопада розпочала кампанію, метою якої була демонізація В.Януковича та українсько влади загалом як всередині країни, так і в ЄС, інших західних країнах. Після драматичних подій 30 листопада і 1 грудня ця „машина” вийшла на максимальні „оберти”.  Після того було багато інших драматичних подій. Внаслідок складної внутрішньополітичної ситуація. Та інформаційної кампанії між Євросоюзом та теперішнім керівництвом України був споруджений міцний політичний та психологічний мур. На зміну мирному Євромайдану після 20 листопада прийшов інший, біль агресивний, що вже боровся виключно за зміну влади. За всіма ознаками можна стверджувати, що той Майдан лідерами опозиції міркувався як короткотермінова кампанія. Але лідери Майдану переоцінили свої сили, можливості та шанси на перемогу.  Разом з тим, вони недооцінили міцність позицій влади. Вони багато разів твердили, що влада „хитається”, що от-от „впаде”, от-от буде перемога. Але влада капітулювати не збиралася і не збирається, а „мур” росте і росте – і у висоту, і у ширину.

Певною мірою, в цьому винна влада через свої дії, але це жодним чином не перекреслює вирішальну роль опозиції. 

(Продовження буде).