Конфлікт на рівні підсвідомості.

Для одних Київ асоціюється з незалежною Україною, і з втратою безмежної влади. Для інших міліція асоціюється з каральними загонами НКВС, які в союзі були частиною репресивної системи і воювали з УПА.

 Один опозиційний політик, якось обмовився по Фрейду, коли сказав журналістам, що за часів союзу населення Буковини зменшилося на половину. Саме тоді, я зрозумів причину тієї нелюбові. Інший свого часу, можливо, через це розігнав підрозділ Кобра, а зараз взявся за Беркут. Те що в розумного в голові, в нерозумного на язиці. Ця поведінка є нерозумною для політика, але цю людину я поважаю більше ніж його колегу, який можливо і навіть не розумів мотивів своєї поведінки. Більшість наших політиків розумні люди і лише по їх діям можливо здогадатися про те, що в них в голові. Недолюблювали радянську владу з її репресивною системою не лише на західній Україні, але саме там на частині територій люди до 39 року не знали колективізації, репресій, а після приєднання до союзу довгий час чинили опір. На території України були й інші осередки супротиву. Звідси різке небажання миритись з всім тим, що нагадує ті часи. Останньою краплею була спроба розвороту вектора інтеграції, звідси наростання опору. Система тримається на силовиках, а міліція лише частина цієї системи. Міліцію використовували на виборах, змушували закривати очі на рейдерські атаки і це було не лише при регіоналах, така система існує з часів союзу. Силовиків використовували і деякі нинішні опозиціонери.
 Велике напруження в країні створює різниця в промисловому і економічному потенціалі східних і західних регіонів України. Західна Україна не викликала довіри в радянської влади, тому вся промисловість зконцентрована на сході, але будували її за рахунок колективізації селян з усієї України. Звідси різниця в доходах і рівні життя. Західні регіони виживають переважно за рахунок домашнього господарства і заробітків по закордонах. В Україні працювала м'яка розтянута в часі політика НЕПу. В часи перебудови, як і після жовтневої революції влада була змушена піти на цей тимчасовий крок. Тепер розвиток малого і середнього бізнесу гальмується (добре, що не відновили статтю про спекуляцію) від цього найбільше страждають ті ж таки західні регіони, а мала б працювати програма по вирівнюваню економічного потенціалу регіонів, тоді б люди не їздили в Київ на майдани шукати справедливості.

 Захищають: кордони, честь і гідність, забезпечцють: життєдіяльність, обороноздатність, безпеку і відносну незалежність всієї України солдати, міліціонери, держслужбовці, спортсмени, митці, науковці з усіх куточків України. Спокій власників промислових гігантів сходу від зазіхань різного роду добродіїв теж захищають саме ці люди, а рятує їх лише те що Україна не Білорусія. І при цьому політики зі сходу і півдня поводяться за принципом - "дружба дружбой, а табачок врось" і називають людей бандерівцями-дармоїдами. Як співається у пісні: "Мой адрес - не дом и не улица, мой адрес - Совецкий Союз". Ну і, відповідна столиця в деяких людей, і накази вони й досі отримують звідти. А Київ в них асоціюється з незалежною Україною, з втратою безмежної влади і з багатьма обмеженнями.

В історії України було багато "Білих плям". Але якщо зі сторони одних сусідів такий діалог розпочався і обидві сторони заради майбутнього йдуть на взаємні поступки, то зі сторони Росії лунає повне заперечення наявності таких "Білих плям", і грубе нав'язування провальної політики "Русского мира", яка на сході Україні не дала бажаного ефекту, а на заході сприймається "в штики". Деякі російські і українські артисти і митці для відновлення спалених мостів зробили більше ніж політика "Русского мира" ще й заробляли на цьому. В Росії здається зрозуміли провальність цієї політики, але вирішили йти "ва-банк". Весь світ застосовує політику м'якої сили, це процес повільніший, важчий, довший і дорожчий, а в Росії видно не звикли до такого. Вони спочатку продають найдорожчий газ, а після того хочуть партнерських і добросусідських відносин. І на сході і на заході України це сприймають, як відвертий грабьож. З власної ініціативи вже давно могли б відмовитись від такої ціни, але вирішили дожати Україну, навіщо коли ці ж гроші можливо дати в кредит "братам" за умови вступу в МС. Показовою є також ситуація зі спільними проектами і імпортом української продукції в Росію. Одним з таких проектів є спільне виробництво АН-70, як і з українською ГТС, вони "тянуть резину" і шукають альтернативу. Не зважаючи на те, що вона є гіршою і дорожчою. За аналогічною схемою вони співпрацюють з іншими підприємствами, зменшуючи замовлення і доводячи їх до межі рентабельності. Давно пора вирішувати проблему з підприємствами, які випускають продукцію лише на експорт в Росію і за 20 років не змогли диверсифікувати виробництво. В США існує норма (30%), яка обмежує експорт продукції в одну країну. А в нас є міста в яких 80% жителів працює на одному підприємстві і 80% своєї продукції експортують в Росію. Потрібно або стимулювати диверсифікацію, збільшенням платежів в фонди страхування на випадок безробіття, (для початку встановивши межу хоча б в 50%), або створювати спільні підприємства, за умови збереження росіянами обємів замовлень і робочих місць. Інакше наші сусіди і далі не будуть втрачи жодної можливості впливати на Україну, дьоргаючи за ці ниточки, а наші підприємства будуть занепадати. Якщо над програмою енергетичної незалежності працювали, то про економічну незалежність або забули, або ніхто й не збирався йти в ЄС (про що свідчить і та політика НЕПу і захмарні суми економічної допомоги). Якщо так, то навіщо дурили людей, думали вони проковтнуть?

 Приблизно так обом сторонам належить демонструвати свою дружбу і надійність без збитку для власних інтересів, але на відміну від західних політиків російські не вважають за потрібне обговорювати наявні проблеми. Більшість посередників зі сторони Росії Україну і досі сприймають, як одну з республік союзу. В Україні багато проросійських політиків, які не завжди поділяють, але вимушені підтримувати таку політику Росії, а дехто після провалу підписання угоди з ЄС навіть прикидатись перестав. Це все створює напругу і є причиною конфліктів і майданів.

Одні політики лобіюючи свої інтереси, намагаються скористатися підтримкою Росії, а інші для цього використовують захід і людей, які виходять відстоювати власні інтереси (На свої мітинги в Києві опозиція більше 20 тис. ніколи не збирала, а захід лише політично підтримував прозахідних політиків і вже визнав цю помилку. Потрібна була ще й дорожня карта і програма економічної підтримки, але наші політики і самі не завжди усвідомлювали що ними керує, то як про це могли здогадатися їх західні партнери?).

Несправедливість породжує: відчуття безпорадності, систему тотальної недовіри, загрозу конфліктів і спричиняє руйнування моралі  ...

Приблизно так потрібно будувати європу в Україні, все інше від лукавого.

P.S. Політики почали бородьбу зі своїм страхами, одні перестали ховатися за барикадами, а інші за спинами Беркута. Ці страхи культивувалися роками, тому для їх подолоння і початку відвертого діалогу теж потрібен час. А тих хто культивував цей страх і ворожнечу, після сьогоднішнього круглого столу, який відбувся напередодні свята, почало корчити. Головне не пробувати перехитрити один одного, це лише загострить ситуацію.