Ніхто, крім Тимошенко? Частина 3

Коли „всьо пропало”, то потрібно це „рятувати” у будь-який можливий спосіб. Другорядні речі не мають значення. А коли є ресурси, то можна зробити багато. Головне – правильно діяти.

Боротьба зі змінами та оновленням.

Отже, як було зазначено у темі „Ніхто, крім Тимошенко? Частина 2”, рішення влади про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію фактично поставило Ю.Тимошенко перед початком краху її політичної кар’єри в якості лідера всієї опозиції та головного опонента В.Януковича на президентських виборах. Були перекреслені всі можливості для її участі у президентській кампанії 2015 року.

Єдина перспектива, що залишилася, - подальше ув’язнення та звернення з-за грат до виборців, до міжнародної спільності. Однак все це з часом втрачало б силу, ефективність та сенс. Бо партія „Об’єднана опозиція „Батьківщина” була приречена на згасання. Натомість увага всього опозиція електорату все більше спрямовувалася на лідера УДАРу В.Кличка, як найбільш рейтингового опозиційного політика серед парламентської опозиції. І з плином часу, вона ставала б все менш цікавою для західних політиків.  

Крім того, В.Кличко є відносно новою альтернативою всім іншим найбільш впливовим політичним лідерам.        

Доречним буде нагадати, що владу та опозицію об’єднує одна річ – прагнення консервації політику му, тобто прагнення не допустити появи якихось яскравих політичних проектів та лідерів, які могли б скласти серйозну конкуренцію владі та лідерам опозиціям.

Ті, хто регулярно відслідковує політичні новими, перебіг політичних процесів в Україні, знають, що влада підозріло ставиться до появи нових партій проектів та лідерів, бо суперечить її інтересам як поява додаткових гравців на її електоральному полі, таі і поява додаткової конкурентноспроможної опозиційної сили. Пам’ятаєте процес „влиття” колишньої партії „Сильна Україна” С.Тігіпка в Партію регіонів?

Головна „ікона” також неодноразово заявляла, що поява нових партійних проектів та лідерів – не можлива, бо немає підстав для цього. Разом з тим, якщо такі проекти та лідери з’являться, то Ю.Тимошенко їх наперед вже визначила як „проекти Банкової”, спрямовані на виключно проти опозиції. В останнє такі заяви були перед початком кампанії по виборах до Верховної Ради 2012 року.

Насправді, для Ю.Тимошенко, як і для влади, не потрібні додаткові гравці на її електоральній „території”, щоб не розпорошувати сили, і щоб власну лідерську монополію. До речі, з 2012 року інтереси в цьому питанні Ю.Тимошенко, О.Турчинова та А.Яценюка стали спільними. 

Але Ю.Тимошенко в 2011 році потрапила в ув’язнення, і у 2012 році вже не мала можливості впливати на процеси в опозиційному середовищі. Це стало однією з передумов для серйозного парламентського „бенефісу” УАДРу В.Кличка та  ВО „Свобода” О.Тягнибока.

 А у 2013 році цей „бенефіс” вже обернувся наслідками, небезпечними для лідерської політичної кар’єри Ю.Тимошенко та домінування її партій на позиційному політичному спектрі.

Перспектива подальшого ув’язнення, яка стала очевидною внаслідок „призупинення” у листопаді 2013 року, усувала перепони для подальшого оновлення та переформатуванню опозиційного політичного спектру.  

Що робити? Варіанти.

Отже постала загроза реального і безповоротного знищення всього того, чим жила Ю.Тимошенко в останні 15 років, всього, що створила великим зусиллями. Під загрозою катастрофи опинилися самоусвідомлення, політичний статус, сенс і справа життя. Потрібно було негайно все рятувати, або хоча б спробувати врятувати.

Чи можна було б заявити на увесь світ, що впритул наблизилася політична агонія (особиста і партії) і закликати усіх своїх прихильників вийти на вулиці, щоб все врятувати? Ні, не можна було. Бо про наближення агонії розуміли дуже мало людей, а заява про це могла б мати негативні наслідки. Бо сама Ю.Тимошенка – позбавлена волі, і багато розуміли, що в ув’язненні вона залишиться доволі довго. Сіяти паніку було недоречним та шкідливим.

А чи багато людей вийшло на вулиці, якщо закликати їх рятувати Ю.Тимошекно та „Батьківщину”? Ні. По це свідчать неодноразові малочисельні акції, які проводилися з вимогами звільнити Ю.Тимошенко. І влада на них не відреагує ніяк.

А якщо регіональні організації звезуть до Києва людей для участі такій акції? Реально „виставити” декілька тисяч. Але цього замало, щоб натиснути на владу. Крім того, все рівно це буде акція однієї партії.  

Можна розраховувати на значну допомогу з боку В.Кличка та його УДАРу після того непристойного по відношенню для нього кроку з висуненням єдиного кандидата в президенти від опозиційним сил? А навіщо йому сильно „напрягатися” заради Ю.Тимошенко та „Батьківщини”? Він вже й сам завив про власні президентські амбіції. Ну виставить якусь кількість людей для акції, ну й що з того? З іншого боку, навіщо люди від В.Кличка з великою кількістю прапорів УДАРу? Навіщо допомагати піаритися на свої проблемах потенційному конкуренту на президентських виборах? А потім, якщо доведеться звільнитися, ще й відчувати себе винною Кличку?... 

От з О.Тягнибок можна домовитися. Нас сьогодні у нього немає президентських амбіцій на 2015 рік, рейтинг – нижче 10%. Однак у нього є важливі проміжні завдання, однак потрібні акції для підвищення власного рейтингу, рейтингу свої партії, збільшення політичної ваги та присутності в органах влади. Свободівці люблять марші, люблять ходити з прапорами, скандувати. Швидко мобілізуються, рвуться до бою. Можуть „виставити” декілька тисяч осіб. Можуть привести з собою ще якусь кількість громадських організації.

Але за допомогою цього теж не можна натиснути на „товстошкіру” владу впертого і авторитарного В.Януковича. Це буде виглядати як акція „Батьківщини”, „Свободи” та якоїсь кількості громадських діячів, організацій, активістів.  Навіть якщо їх вдасться зібрати 15-20 тисяч.

Однак, є ще одне велике „АЛЕ”. „Лідеру Помаранчевої революції”, „іконі свободи в України і в усьому світі”, яка впродовж себе не жаліла заради боротьби з корупцією, за демократію та заради блага України личить всенародна підтримка. Лише мобілізувавши дуже велику кількість людей (партійних і непартійних) можна натиснути на владу, Лише так можна привернути справжню увагу з боку західних країн та змусити їх до справжнього і сильного тиску на В.Януковича.       

Наявні ресурси.

15-20 тисяч осіб за рахунок мобілізації партійців у Києві, підвезення людей регіональними організаціями „Батьківщини”, а також за рахунок залучення до акції „Свободи”, УДАРу, громадських організацій, активістів.

Інформаційні ресурс та інформаційні технології. „Українська правда”, „Лівий берег” та інші. З часів Помаранчевої революції є фахівці для проведення інформаційної кампанії.

Більше півтори сотні народних депутатів, депутати обласних та місцевих рад. Потенційно можна використати обласні та інші місцеві ради західних регіонів.

Юристи, досвідчені „польові командири”, багаторічні контакти із західними політиками та посадовими особами. Негативний імідж В.Януковича на Заході.

У листопаді багато говорять і пишуть про те, що В.Янукович домовився з В.Путінм, і проміняв Угоду ЄС на певні вигоди для себе. Це не могло не посилити недовіру до влади як всередині країни, так і на Заході. А ще це призвело д підвищення рівня емоційності прихильників підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Крім того, економіка потерпає від кризи, люди живуть все гірше, а влада при цьому говорить про покращення та стабільність.

До того ж, лихо хоч і не ходить поодинці, але інколи приходить з подарунками. От цього разу не обійшлося без „подарунку”: рішення про „призупинення” було прийняте якраз напередодні 9-ї річниці Помаранчевої революції.

Залишається лише одне: правильно спланувати, правильно діяти, дотримуватися „генеральної стратегії” без відволікання на інші цілі, діяти рішуче, жорстко, безкомпромісно і до кінця. „Або ми їх, або вони нас”. Бо іншого шансу вже не буде.

(Продовження буде).