Ніхто, крім Тимошенко? Частина 2

Чому керівники Майдану увесь час озвучують лише 3 вимоги – дострокові вибори парламенту, припинення політичних репресій та звільнення Ю.Тимошенко? (Продовження теми „Ніхто, крім Тимошенко? Частина 1”)

„Осінь” „ікони”. 

Настала осінь – календарна та політична. І знову „єдиний кандидат” від „об’єднаної опозиції” побачила тривожні для себе рейтинги.

Результати вересневого опитування групи „Рейтинг” показали, серед опозиційних лідерів (включно з Ю.Тимошенко) В.Кличко у другому турі отримує найбільший результат. Навіть А.Яценюк обігнав Ю.Тимошенко. Так, у парі з В.Януковичем В.Кличко отримав би 30%, А.Яценюк – 27%, Ю.Тимошенко – 25%.

Жовтневі результати від групи „Рейтинг”. З умови, якщо б Ю.Тимошекно взяла участь у виборах, результати першого туру були б такими: В.Янукович – 24%, Ю.Тимошенко – 21%, В.Кличко – 19%. У разі, якщо б у першому турі взяв участь А.Яценюк замість Ю.Тимошенко, то: В.Янукович – 24%, В.Кличко – 20%, А.Яценюк – 17%. У другому турі президентських виборів В.Кличко залишився „чемпіоном” серед опозиційних лідерів (як і у вересні). У парі з В.Януковичем В.Кличко отримав би 37% (+7%), А.Яценюк – 30% (+3%), Ю.Тимошенко – 28% (+3%).

Отже, результати опитувань вказували, що календарна осінь стає „осінню” для Ю.Тимошенко як політичного лідера.

Залишалися ще шанси виправити ситуацію після підписання Україною Угоди про асоціацію з ЕС. Хоча тепер замість варіанту звільнення обговорювали варіант надання змоги виїзду для лікування у Німеччині. Це було гіршим варіантом, аніж звільнення, але і з нього можна було отримати певну користь. 

Наприклад, це географічне наближення до європейських лідерів та, відповідно, збільшення можливостей для спілкування з ними та впливу на їхню позицію. Така близькість до європейських політиків, регулярне спілкування з ними вже певною мірою працюють на закріплення статусу головного опозиціонера та головного опонента В.Януковича. Крім того, лікування у Європі – це постійний контакт з європейськими політиками, не те що у В.Кличка чи у В.Януковича.

А якщо ще попросити політично притулку, і такий притулок буде наданий, то це стане одночасним ударом і по В.Януковичу, і по В.Кличку. Отримання політичного притулку стає формально-юридичним визнання політичних репресій „режимом”. І це сприятиме рейтинговому реваншу, оскільки дозволить знову помінятися з Кличком місцями у рейтингах. Після отримання політичного притулку у тій же самій Німеччині Кличко – просто стає одним з... Політик з нього все рівно не важненький, далеко не рівні самій Ю.Тимошенко.

Наближення катастрофи.

Але листопад приніс „сюрпризи”.

4 листопада стало відомо, що українська влада ініціювала судові процеси в США та Швейцарії стосовно розкрадання 200 млн. долл. США. Можна припускати, що влада у такий спосіб почала блефувати. Однак, чому такі процеси бути ініційовані саме в цей період, а не раніше. Але якщо влада не блефує, то відповідь проста.

15 жовтня ЗМІ повідомили, що Швейцарія підписала міжнародну конвенцію Організації економічного співробітництва та розвитку стосовно боротьби з ухилення від сплати податків. Представник цієї країни Ш.Флюкігер заявив: „Подписание конвенции подтверждает приверженность Швейцарии международной борьбе против налоговых махинаций и уклонения от уплаты налогов с целью укрепления репутации нашей страны в качестве финансового центра”.

Тобто, Швейцарія відмовилася від „секретності банківських”, оскільки згадана конвенція передбачає обмін інформацією між країнами та чимало різних форм міжнародної взаємодії.

Якщо Швейцарія насправді надала якусь значиму інформацію про Ю.Тимошенко,  то В.Янукович отримав серйозний засіб для знищення реноме „політичного в’язня” Юлії Володимирівни, як дуже поширене на Заході.

Отже, невідомо, чи є насправді у української влади яка компрометуюча інформація на Ю.Тимошенко чи немає. Невідомо, на якій стадії знаходяться обидва ті судові процес. Але незаперечним є те, що поява таких судових процесів зменшує можливості для політичних маневрів Ю.Тимошенко, якщо вона таки поїде на лікування за кордон. (Див. тему „Превентивные суды против Тимошенко”).

Однак, лихо не ходить поодинці. 4 липня стався „бунт” у парламентській фракції Партії регіонів. (Див. тему „Загадки демарша парламентской фракции ПР”).

Внаслідок демаршу виявилося заблокованим прийняття трьох законів, необхідних для підписання Угоди про асоціацію з ЄС, в тому числі – про лікування ув’язнених за кордоном. І на сьогодні я вважаю, що то був демарш, бо немає значимих аргументів, що та подія сталася за вказівкою від В.Януковича.

Робота спеціальної групи, яка працювала над законопроектом про лікування ув’язнених за кордоном була переважно заблокованою регіоналами. Просування до компромісного варіанту відбувалося з величезним „скрипом”. Станом на  20 листопада компромісний варіант так і залишився не узгодженим. В тому числі через позиції опозиційних представників. (Див. тему „Евроинтеграционные законы. Соучастники торможения”) 

Однак, найбільше лихо сталося 21 листопада: КМУ прийняв постанову про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Владі у нас не довіряють, і вона сам винна в цьому. Крім того, з 4 лютого в опозиційних і в неопозиційні ЗМІ було багато коментарів та матеріалів, в яких була присутня версія, що В.Янукович під час двох зустрічей з В.Путіним домовився не підписувати Угоду про асоціацію з ЕС. Це ще більше підсилювало недовіру до влади.

Тому інформація про згадану постанову КМУ викликала у дуже багатьох громадян розчарування та обурення таким поворотом подій. Слово „призупинення” стало синонімом слова „відмова”.

Найбільш сильні емоції інформація про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію викликала у Ю.Тимошенко. Це був нищівний удар по її політичних амбіціях з її уявленнями про себе саму. Бо навіть призупинення означало, що вона і далі буде ув’язненою.  Тобто, це означало крах всіх її сподівань та можливостей для відновлення фактичного статусу єдиного і незамінного лідера опозиції. А всі інші політичні статуси і ролі для „ікони” – просто неприйнятні, тому що „ікона”. Ніхто, крім Тимошенко.

 Навіть перенесення підписання Угоди про асоціацію на півроку ставило під загрозу участь Ю.Тимошенко у президентських виборах 2015 року взагалі, а тим більше – у статусі єдиного кандидата від опозиційних сил, головного опонента В.Януковича. Крах такої лідерської політичної кар’єри Ю.Тимошенко наблизився до неї впритул, відкриваючи шлях на політичну „пенсію”. „Всьо пропало!”.

Всім остаточно стало остаточно зрозуміло, що парламентська опозиція з її лідерами ні на що не здатні. Переконалися в цьому і сама Ю.Тимошенко, і непарламентські опозиціонери. 

Потрібні були термінові, кардинальні та рішучі дії.

(Продовження буде)