«No passaran!» Не відступати і не здаватися! Не помирати і не вбивати!

Майдан – це лише вершина айсбергу, а «ригіАнальний титанік» піде на дно лише від зіткнення з крижаною глибою народного небажання більше терпіти цей кримінальний режим

Колись я спитав свого діда-фронтовика, чи вбив він бодай одного окупанта під час війни. На що мій дід відповів: «Не знаю, бо я служив в артилерії і більшу частину часу не стріляв у небо з гармати, а рив шанці. Крім того, не треба думати, що війна – це постійна стрілянина та бій. Стрілянина та рукопашні сутички – це добре для кіно, бо маневри, риття шанців, будування інженерних споруд, зв‘язок, розвідка, обоз, тил, оперативне планування, дипломатія – все це не так сильно вражає уяву глядачів».

Не варто тішити себе надією, що криків «ганьба» та «зека геть» достатньо для перемоги, але не треба піддаватися на зековську пропаганду і вважати, що в Україні та світі не відбувається нічого, крім стояння на Майдані та волання гасел. Зрозумійте, що Майдан – це лише вершина айсбергу, а «ригіАнальний титанік» піде на дно від зіткнення з крижаною глибою народного небажання більше терпіти цей кримінальний режим. Основна частина боротьби проти окупаційного режиму відбувається не лише на майдані, але у тиші кабінетів, переговорних кімнат та на неформальних дипломатичних зустрічах. Кожен робить свою справу: хтось стоїть на Майдані, хтось висвітлює події, хтось планує, хтось веде переговори з внутрішніми та зовнішніми акторами, хтось приносить на Майдан їжу, медикаменти та одяг, хтось саботує виконання злочинних наказів влади. Це і є СПІЛЬНА боротьба. Не треба гарячкувати, перемоги здобуваються не безглуздими наскоками і непотрібним насиллям, а продуманою до дрібниць стратегією. Як казав Сунь-цзи: "Найкращий генерал здобуває перемогу без бою".  

Є генерали, є солдати. Справжні генерали не стануть жертвувати життям своїх солдатів марно. Справжні солдати довіряють своїм генералам. Не варто самозакохано думати, що генерали дурніші за солдатів. Зрештою, для перемоги командирам потрібна не повага чи любов солдатів, а дисципліна і готовність виконувати поставлені керівництвом завдання. Не треба питати, що роблять вони, спитай себе, що зробив особисто ти. Перемога, як і поразка, все одно буде спільною.

Зрештою, як зазначив один з істориків Другої світої війни: «Насправді, війну виграли математики», але прапор перемоги встановили солдати.