Євромайдан. Перемоги та поразки

Акція на Майдані триває. Люди не розходяться. Я не закликаю людей розходитися. Навпаки закликаю стояти до того моменту, коли будуть вирішені завдання, які були визначені для акції.

Події, які мали місце у Києві 1-2 грудня, свідчать про те, що влада переграла опозицію „по очках”. Вважаю, що акція зараз і в її теперішньому форматі наближається до свого логічного кінця. Не збираюся нікого агітувати розійтися чи зійтися. Сенс, напрямок та зміст ваших дій визначайте виклично самі. Не мені вказувати вам.

Однак звертаюся до усіх не вдаватися до песимізму та розчарування.

Наслідки Євромайдану.

По-перше, влада таки почала далі працювати над підготовкою до асоціації. Є в цьому заслуга всіх тих, хто вийшов висловити свою позицію і відстоював її незалежно від приналежності до політичних прапорів, незалежно від особистого ставлення до політиків.

Влада отримала для себе чіткий і виразний сигнал на той випадок, якщо там хтось знайдеться, хто спробує з під тишка розвернути Україну у якій там інший напрям. І це є головною і великою перемогою Євромайдану і сього народу України.

Переміг увесь український народ – від сходу до заходу, від півночі до півдня. Переміг увесь народ – українці, росіяни та всі інші народи, для яких Україна стала Батьківщиною без лапок. Якщо хтось думає інакше, то пройде певний час, і вони зрозуміють смисл моїх слів.

Але ця важлива стратегічна перемога є проміжною. Попереду ще є принаймні дві важливі битви за Україну, які потребуватимуть щирих вчинків від чистого серця і душевного натхнення – від усіх нас. Тому закликаю не вдаватися у відчай, і не розслаблятися.

По-друге, Україна не скотилася у прірву великого розбрату, протиставлення регіонів. І в цьому є заслуга влади, а саме – команди В.Януковича. Ні, не Партії регіонів. Який той Янукович не є, але він показав, що він – вже не той, що був у 2004 році. Він зріс, він виніс уроки. От тільки наша опозиція наче не вчиться, але і тут є свої світлі сподівання на майбутнє. Ці світлі сподівання теж відкрив Євромайдан. Завдяки йому провилися чимало моментів, які дають підстави для оптимізму.

По-третє, Україна в скрутний для неї час не опинилася в ізоляції з усіх боків, не опинилася один на один з Кремлем. В цьому заслуга В.Януковича, який після тієї ворожої до нього атмосфери Майдану, проявив стриманість і  вирішив довести європейським країнам, союзникам України, що він став іншим, що змінився, що не змінив курсу. А під тиском емоцій Майдану і образ терпець міг би урватися, і тоді можна було отримати багато негативних наслідків. На жаль, опозиція свідомо працювала виключно на демонізацію Януковича у світі. Може Януковича хтось і не вважає своїм президентом, може він ворог, але юридично він є Президентом України. І не може бути так, загнати у міжнародну ізоляцію президента країни, а країну тую ізоляцію при цьому не загнати. Не треба лукавити.

Не менш вагомий внесок зробили ЄС, європейські та інші західні країни, які попри всі емоції від вільнюського саміту залиши відритими двері для України, не відгородили Україну від себе після драматичних подій у Києві, виявили стриманість і пробували зрозуміти наші українські проблеми.

Віталій Кличко.

З лідерів опозиції не програв В.Кличко, який виявився найбільш щирим і найменш корисливим. Певною мірою, це сталося через його деякі політичну наївність. Але під час подій Майдану він показав певні свої позитивні політичні якості. Але у нього справжнє політичне майбутнє ще тільки починається. З наявних лідерів опозиції лише у нього є перспектива стати президентом всієї України, президентом, який продовжить  і підправить реформи, які зрушив з місця В.Янукович. Для того, щоб стати таким президентом, В.Кличко повинен зрости як політик, що має власну політичну індивідуальністю та більш якісну команду. І повинен врешті вирости до того рівня, щоб сам вів за собою, а не ходив за А.Яценюком, О.Турчиновим, О.Тягнибоком та за вказівками Ю.Тимошенко з лікувальної екзині.                 

Бо, швидше за все, саме йому доведеться зіткнутися з майбутніми великими викликами для України. Виходячи з теперішнього стану українського політику му можу твердо сказати: якщо Бог покладає таку велику відповідальність за майбутнє України, то В.Кличко не має права нехтувати і далі цим священним обов’язком, і повинен відповідально готуватися виключно для виконання покладеної на нього місії. І прости, Бог мій, йому гріхи молодості його.   

Чомусь згадалися слова: „Нехай буде благословенне ім’я твоє, Бог мій, од віку та до віку! Бо в тебе – мудрість і сила. Ти скидаєш царів і поставляєш царів, даєш мудрість мудрим та розумінням розумним, знаєш, що у Темряві, і Світло - поряд з Тобою”.

Хто програв?

Програли головні смислові та інформаційні керівники акції. Не буду детально говорити про внутрішньополітичні показники, бо ніхто не налаштований слухати. Бо душа вперто вірить у те, що хочеться вірити. Головним показником стали події у Європі.

По-перше, представник ЄС заявив, що не йдеться про запровадження якихось санкцій на українському напрямку.

По-друге, була озвучена офіційна позиція Польщі, де 2 грудня відбулося спеціальне засідання Ради національної безпеки. Нас спільному брифінгу з прем’єром Д.Туском польський президент Б.Коморовський повідомив: „Ми домовилися з прем’єром докласти зусиль по створенню нового плану дій Польщі в рамках усього західного світу у реальності, яка змінилася після вільнюського саміту”.

А Д.Туск оприлюднив новий єдиний підхід польського керівництва в українському питанні: „Це гра на декількох фортепіано – інтенсивна робота всередині Європи, гарні стосунки з української опозицією, максимально гарні відносини з обраною владою України”.

Тобто, Польща не збирається псувати відносини з українською опозицією, але готовим партнером у питаннях для подальшого руху України до асоціації з ЄС обрала В.Януковича. 

Чому так сталося?

Лідери Майдану закликали до відставки В.Януковича, Уряду, Верховної Ради. Хотіли того чи ні, але дестабілізували внутрішньополітичну ситуацію в Україні з перспективою подальшої ескалації до небезпечного рівня. Все це означало, що робота влади в Україні буде паралізована надовго, внаслідок чого ймовірність підписання Угоди про асоціацію у лютому-березні 2014 року почала наближатися до нуля. Це вже був другий такий випадок з опозицією за 2013 рік. Нагадаю, що з початку року і до кінця березня робота парламенту була реалізована. Наприкінці березня опозиція заявила про намір розпочати нове блокування Ради з 2 квітня. Цього не сталося лише завдяки тому, що польські політики вмовили нашу опозицію відмовитися від блокування, щоб можна було працювати над законами, необхідними для асоціації.

Опозиція здійснювала інтенсивну інформаційну і маніпулятивну за характером кампанію для ескалації емоційності, конфліктності, демонізації Януковича. При цьому, опозиція традиційно зверталася до іноземних представників, щоб показати он того тирана Януковича, який змовився з Путіним і продався тому, навмисно розвернув Україну в інший геополітичний бік безповоротно. Іноземні представники слухали, співчували, вірили, але вирішили деякий час просто спостерігати, подивитися.

В.Янукович не зробив нічого з того, чим жахали суспільство та послів лідери Майдану. Не розігнав акцію, не закрив видання ”Українська правда” та „ЛігаБізнесІнфіорм”, відвів міліцію від ялинки, дозволив опозиції робити майже все, не вигнав з Київської міськради та інших будівель, заявив про незмінність курсу зовнішньополітичного і у перший робочий день після вільнюського самміту запропонував конкретні подальші кроки у підготовці до асоціації. І показав, що контролює ситуацію в країні, що контролює південно-східні регіони. А 2 резонансі події (з нічним розгоном та сутичками біля Адміністрації Президента) не є однозначними. Тобто, В.Януковичу вдалося переконати Європу в тому, що він не той, яким був у 2004 році, що він справді не змінив зовнішньополітичний пріоритет. Вдалося довести Європі, що реальний Янукович і Янукович, як його Заходу змальовує опозиція, це різні речі.     

Не знаю точно, але припускаю, лідери опозиції „втратили обличчя” перед європейськими послами, бо все, про що вони казали тим, виявилося неправдою і спробою маніпулювати іншими державами заради свої власних політичних інтересів. Може я помиляюся і перебільшую, але час покаже. Нікого не збираюся переконувати.  

Найбільше програли Ю.Тимошенко, А.Яценюк, О.Турчинов, деякі інші опозиційні політики. Серед них немає П.Порошенка.