НАС ПРОСТО «КИНУЛИ»…

Неприємний осад від того, що нас «кинули», не залишає мене всі ці останні дні.

«Кинули» всіх, хто так щиро сподівався на зближення з Європою, всіх, хто повірив клятвеним запевненням влади про європейський шлях України. Осад глибокого розчарування упереміш з відчуттям безнадійності за наше майбутнє буквально розриває моє серце.

Весь 2013 рік влада активно мусувала тему, що майбутнє України - це європейський вибір, вектор, шлях і таке інше. Нам обіцяли докласти всіх можливо-неможливих зусиль для того, щоб підписати Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі. І в принципі, дійсно, у намаганні привести українське законодавство у відповідність до європейського було зроблено немало. Здавалось, що все йде за раніше встановленим планом, закономірно і послідовно. Але раптом(!) виявилося, що Євросоюз пообіцяв Україні технічну підтримку у сумі лише менше 1 мільярда євро. Та й то за умови виконання його вимог – зменшити зарплати бюджетникам, підвищити вартість газу для населення, тарифів на житлово-комунальні послуги та інші не зовсім приємні речі. Але чомусь знову ж таки раптом(!) з’ясувалось, що нам для модернізації української економіки потрібно не менше 20 мільярдів євро щорічно, а до 2017 року за умови євроінтеграції взагалі 160 мільярдів – принаймні таку суму озвучив Президент в своєму інтерв’ю журналістам.

І ось тут у мене виникає закономірне питання. А де ж серйозні владні мужі на чолі з Януковичем-Азаровим були раніше, чим і про що думали? Адже вони – керманичі країни, і при їхніх необмежених можливостях вони могли задіяти весь інтелектуальний потенціал країни, щоб спочатку прийняти виважене рішення, а потім послідовно його реалізовувати. Чому ж всі ризики неможна було прорахувати відразу, щоб зараз не ганьбитися на весь світ?! Напрошується висновок - або вони не годні рахувати, або, взагалі, не володіють ситуацією, щоб робити якісь прогнози і, тим більше, визначати курс розвитку цілої країни.

Впевнений, що думки про некомпетентність наших перших осіб з’явились не тільки в мене.      

Але виявляється ті, хто не вміють рахувати, вміють добре шантажувати. Вони уявили, що Україна - крутий об’єкт геополітичної гри, згадали Польщу, якій Євросоюз «пробачив» 70 мільярдів євро, і почали банальні торги. Та чи торгуватиметься Європа за Україну?

От і виходить, що всі попередні гучні заяви про європейський шлях розвитку були просто голослівними, адже з самого початку, здається, перші особи держави не розуміли, на що йдуть.

Ще більше мою думку зміцніло побачене телеінтерв’ю нашого гаранта. Емоції і відчуття після нього навіть важко описати – складна суміш суму, жалю й розчарування від усвідомлення того, яка людина стоїть у керма моєї держави. Жодне питання журналістів не знайшло відповіді, здавалось, Президент абсолютно не розуміється не тільки у питаннях євроінтеграції, а й у ситуації у країні в цілому. На який же розвиток можна сподіватися?!..

Та все ж таки є в цій сумній історії і позитивний момент. «Кидок» з боку влади змусив українців згуртуватися, вийти на вулиці і вголос заявити про свою позицію і про свій вибір – європейську Україну. Я з відчуттям великої поваги вдячний кожному, хто спочатку у дощ, потім у холод відстоював у прямому сенсі своє право на гідний – європейський – рівень життя.

А нам, як завжди, залишилась тільки надія. Надія на те, що наступний Президент України обов’язково виконає волю народу і підпише Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.