Стоячи зі свічкою в руках, дивлячись на світлини тих страшних подій, згадуючи прочитані матеріали та переглянуті документальні фільми, важко приховати свої сльози.
В одну мить я подивився на тротуар по котрому, не звертаючи уваги на учасників заходу, проходили повз люди… Спочатку в мені закипів гнів, подумавши, що вони бездушні істоти… Обмірковуючи це мені стало шкода їх, адже я побачив у них рабів.
Вони не знають своєї історії та не здатні вести боротьбу за себе і близьких. Боротьба раба закінчується на дивані перед телевізором, коментарями в інтернет-виданнях та розмовами на кухні. Як вони не розуміють, що нікому не потрібні. А в першу чергу – собі! Так буде доки вони не вб’ють в собі раба. У раба поневолений розум і це є сучасним геноцидом, впроваджений людоненависниками через політ-психологів.
Людьми не народжуються – людиною треба стати. Це процес тривалої боротьби над собою, який включає самовиховання, самоосвіту, самоповагу… Тільки носії гідності, справедливості, честі, добра, національної пам’яті, лицарства, любові, здатності захистити слабшого можуть називати себе людиною.
Кожна політична еліта – віддзеркалення суспільства. Уявіть собі, яка може бути Україна без рабів!
Працюйте над собою, а потім допомагайте тим, хто в цьому потребує!
Слава Україні!