Виборчі правила Януковича

Стали відомі основні положення нового закону про вибори народних депутатів

З самого початку створення при Президентові України робочої групи з питань удосконалення виборчого законодавства виникло відчуття заангажованості цього органу. Персональний склад робочої групи, закритість засідань, жорстка порційність інформації про результати її роботи – речі, які не дозволили громадськості повірити в об’єктивність та неупередженість підготовки нового виборчого закону.

З іншого боку – ніхто й не обіцяв відкритості процесу. Перед робочою групою було поставлене чітке завдання – до 1 травня 2011 року за участю міжнародних експертів підготувати для В.Януковича, як суб’єкта майбутнього подання, проект закону про вибори народних депутатів. Правда, яким був реальний вклад міжнародних організацій у підготовці законопроекту – до кінця невідомо, адже дехто вже встиг навіть вийти зі складу робочої групи.

Попри все, днями міністр Лавринович презентував основні положення майбутнього законопроекту. Усе очікувано: змішана система виборів, преференції парламентським партіям, відміна блоків, підвищення виборчого бар’єру.

Керівник робочої групи навіть пообіцяв організувати громадське обговорення тексту майбутнього закону, що пізніше підтвердив сам Янукович. А функції міжнародного лобіста у таких поважних інституціях як Венеціанська комісія та Міжнародна фундація виборчих систем (IFES) взяла на себе Марина Ставнійчук, нещодавно працевлаштована в Адміністрації Президента.

Зрозуміло, що на сьогоднішній день ми обговорюємо віртуальний законопроект і до моменту подачі його на розгляд Верховної Ради все може змінитися. Політичні торги активно ведуться.

Разом з тим, в експертному середовищі жваво ведеться дискусія стосовно плюсів і мінусів «виборчих правил Януковича». Спробуємо і ми внести свою лепту у цей дискурс.

Відразу зазначу, що в урядовому законопроекті є досить багато позитивних змін. Наприклад, повернення можливості самовисування в одномандатних мажоритарних округах. В умовах змішаної системи виборів інститут самовисування обов’язково потрібний. У цьому плані партійна монополія на місцевих виборах 2010 року себе не виправдала.

Правильними також є наміри зберегти виборчим комісіям статус колегіальних органів, тобто необхідність кворуму у день голосування і прийняття рішень більшістю голосів. Дві-три людини, як на місцевих виборах, вже не зможуть визначати результати голосування по всій дільниці.

Ліквідовується анархія територіальних виборчих комісій у плані зняття кандидатів з виборчих перегонів. Згідно із законопроектом, це можна буде зробити тільки у двох випадках: коли дані кандидата не відповідають вимогам законодавства, або за його власним бажанням. Теза про те, що це дає можливість виборчкомам безконтрольно знімати з реєстрації неугодних кандидатів є не зовсім коректною, адже перелік вимог щодо реєстрації суб’єкта виборчого процесу у законодавстві чітко прописаний.

Крім цього, Президент Янукович погодився з пропозицією ОБСЄ вилучити із майбутнього закону норму, за якою повноваження члена окружної, дільничної виборчої комісії припиняються достроково виборчою комісією, яка її утворила, у зв’язку з відкликанням його суб’єктом подання. Це обмежить можливості для зриву процесу голосування.

Важливим моментом є встановлення рівних прав для усіх національних спостерігачів. Окрім суб’єктів виборчого процесу, право делегувати своїх спостерігачів матимуть усі громадські організації. Хоча тут варто подумати, чи не слід обмежити перелік цих організацій тільки тими, в статуті яких є пункт нагляду за виборчим процесом. В іншому разі є небезпека використання цього положення в якості деструктивної політичної технології.

Встановлюється оптимальний для парламентської виборчої кампанії період – 3 місяці. Тим більше, що формування округів і виборчих дільниць виноситься за часові межі виборчого процесу. Час для голосування – з восьмої ранку до восьмої вечора – теж продуманий.

Безумовним позитивом є відмова від голосування «проти всіх». Закон повинен стимулювати кожного виборця брати на себе частину відповідальності за результати голосування. Прихильникам графи «проти всіх» також додам: протесне голосування відображає негативне ставлення не тільки до влади, але й до опозиції. Тому показник голосування «проти всіх» дискредитує політичну систему загалом, а не виключно владу.

Відміна опції «проти всіх» потрібна для того, щоб виконати відповідну рекомендацію Венеціанської комісії. Проте, для влади певною мірою це може «вилізти боком» - частина «противсіхів» точно не прийде голосувати або зіпсує бюлетень, інша – все-таки підтримає когось із опонентів.

Кожна країна по-різному вирішувала проблему протесного голосування. В Україні питання законодавчого оформлення відмови від голосування «проти всіх» хтось вважає технічним, а хтось – обмеженням своїх конституційних прав. Крапку в цьому питанні може поставити лише Конституційний суд.

Найбільших обертів набрало обговорення прохідного бар’єру на виборах до парламенту. Група Лавриновича пропонує встановити 5% виборчий поріг.

Це справді чутливе для всіх питання, адже за висловом самого Лавриновича «кожна політична сила дивиться на майбутній виборчий проект під кутом власного результату, який вона хотіла б мати на наступних виборах».

Занадто високий виборчий бар’єр може призвести до ситуації, коли значна частина голосів виборців не буде врахована. Особливо тих, хто проголосує за нові політсили.

В українських реаліях 5% виборчий поріг є зависоким. Сьогоднішня соціологія показує, що у кращому випадку його подолають чотири-п’ять партій, у гіршому – три. По відношенню до інших партій – це дискримінація.

Чому ж виникла ця ідея? Кому вона вигідна? В першу чергу Партії регіонів і, як не дивно, ВО «Батьківщині». Першим це б дозволило зробити парламент контрольованішим, прогнозованішим і відмежувати від прийняття рішень зайвих політичних гравців, другим – отримати парламентську монополію на опозиційну діяльність.

У цій ситуації лідери менш рейтингових політсил міркують що робити – об’єднуватися, приєднуватися чи самостійно випробовувати долю. Попри утопічність ідеї об’єднання опозиції окремі намагання все ж спостерігаються.

Насправді є сумніви, що влада зможе затвердити 5% виборчий бар’єр. По-перше, немає гарантії, що за це проголосують депутати. По-друге, виникає ризик переформатування більшості у парламенті і, як наслідок, можлива зміна складу Кабміну. По-третє, у ситуації з Україною ця норма виглядає якось не зовсім демократичною. Компромісним варіантом може стати прохідний бар’єр на рівні 4%.

Та поки громадськість обговорює питання виборчого бар’єру і доцільність графи «проти всіх», у законопроекті закладені інші положення, здатні істотніше вплинути на результати виборів. Йдеться про формування меж виборчих округів і представництво у територіальних та дільничних виборчих комісіях.

За словами Лавриновича, на вимогу представників опозиції (!) були збережені привілегії для парламентських партій при формуванні персонального складу ТВК і ДВК. Це означає, що за аналогією з минулорічними місцевими виборами влада повністю контролюватиме виборчі комісії. До яких наслідків це приведе – здогадатися не важко.

При цьому не зовсім зрозуміло, яким чином будуть представлені позапарламентські суб’єкти виборчого процесу, яка доля тут нинішніх виборчих блоків.

Аналогічна ситуація і з «нарізкою» округів. Маючи у своєму розпорядженні повну соціально-економічну та політичну інформацію по регіонах і визначаючи при цьому межі виборчих округів, влада отримує серйозні переваги над своїми опонентами.

Разом з тим, «батько» виборчого законопроекту запевнив, що межі округів і дільниць будуть відомі ще за рік до виборів. Було б непогано, але невже влада віддасть курку, яка несе золоті яйця?

Загалом, проаналізувавши законопроект, який згодом Президент Янукович планує подати до ВР, напрошується висновок – Партія регіонів намагається забезпечити собі одноосібну провладну більшість у парламенті після виборів 2012 року.

Цій меті повинна посприяти змішана система виборів із широким застосуванням адмінресурсу та фінансового чинника, контроль над виборчими комісіями і процесом підрахунку голосів, щільна співпраця з мажоритарщиками.

Знаєте, скільки депутатів місцевих рад, які пройшли по мажоритарних округах, зараз співпрацюють із владою? Біглий аналіз показує, що близько 60-70%.