28 червня 1996 року в року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання була ухвалена Перша Конституція сучасної України, яку, на той час, як усереднені країни, так і закордоном називали одним з взірців світового конституційного права.
В Україні 1996 року суспільство покладало на Конституцію великі надії й вірило, що саме за допомогою її «норм прямої дії» вдасться розв’язати клубок соціальних та політичних проблем.
Нажаль з того часу Конституція України так і не стала Основним Законом, а залишилася Декларацією про наміри.
Норми Конституції покликані творити в Україні «демократичну, правову, соціальну» державу так і залишилися на папері об’єктом спорів учених-теоретиків, але не стали наказом для дії українським, судам, правоохоронній системі, усім нам, громадянам цієї країни. Принципи й механізми діяльності влади й реалізації владних рішень за своєю суттю майже не змінилися з часів пізнього, а той середнього періоду СРСР. Зазнали тільки зміни форми маніпулювання громадською свідомістю, значно удосконалившись і ставши більш цинічнішими. Ті, «здобутки» про які стало модно говорити в «інтелігентному середовищі», як от виборність органів влади та «свобода ЗМІ» при уважнішому вивчені нівелюються інформаційним тоталітаризмом українського суспільства та відсутністю реальних соціальних альтернатив. «Свобода ЗМІ» на практиці часто перетворюється на погано приховану конкуренцію олігархічних кланів – їх власників, за ті чи інші соціальні, економічні чи політичні ресурси врай ослабленої та розграбованої країни.
Громадянський сектор залишається несформованим, а українське суспільство нагадує орду, яка харчується зі здобутків попередніх поколінь, та мріє перебратися до інших країв.
Права і свободи людини як не були основним критерієм діяльності влади до прийняття Конституції, так і не стали ним наразі. Адже правлячі еліти приймаючи Конституцію зовсім не збиралися її виконувати – вони просто ділили владу під соусом демократії. Навіть явище «Конституційної ночі» не було зумовлене дискусією навколо прав людини, а стало наслідком відчайдушної боротьби за поділ влади між окремими кланами в українській політиці та спекуляцією навколо найболючіших гуманітарних та соціальних питань.
Тому українська Конституція з гріхом пополам вступила в дію тільки в частині розподілу владних повноважень, і то вже двічі була переписана. А говорячи про Конституцію як про «Декларацію про наміри» треба розуміти, що більш правдивим при цьому є тільки слово «Декларація» - як документ, що не зобов’язує до дії. Що ж стосується «намірів», то вочевидь реальні з них так і не були викладені в розділах та статтях Конституції. Українська еліта як з одного, так і з іншого боку залишилася повністю тоталітарною за своїм мисленням, часто нікчемною за бажаннями.
У мене як випускника Києво-Могилянської Академії День Конституції поки що асоціюється з Днем Конвокації – 28 червня щороку в «Могилянці» проходить університетський випуск. Друзі й колеги – могилянці – вітають один одного щороку з саме цим Днем. Україна ж поки не склала свій іспит на демократію, й до випуску в цивілізований світ їй ще далеко.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.