Законопроект №6603: наступ на свободу слова чи спроба упорядкувати медіа простір?

Нещодавно внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом міністрів України «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи державної реєстрації інформаційних агентств» №6603 від 30.06.2010, відповідно

Відповідно до урядового проекту закону, пропонується внести зміни до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», а саме запровадити штраф за випуск або розповсюдження інформаційної продукції інформаційним агентством без його державної реєстрації як суб’єкта інформаційної діяльності. Штраф пропонується встановити в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що наразі становить 2040 грн. За повторне правопорушення протягом року пропонується штрафувати видання в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 5100 грн. Також проектом пропонується внести зміни до статті 13 Закону України «Про інформаційні агенції»наступного змісту: «до заяви про державну реєстрацію інформаційних агентств пропонується додавати установчі документи та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Таким чином уряд вочевидь намагається упорядкувати діяльність численних інтернет-видань, які працюють в якості інформагентств, але не є зареєстрованими через відсутність законодавчого регулювання їх діяльності, а часто й бажання колективів таких видань. Проте, необхідно визнати, що у разі схвалення нового законопроекту такі інформаційні агенції не матимуть права на здійснення своєї діяльності до реєстрації, а сама реєстрації – може розглядатися і використовуватися як спроба цензурування їх діяльності.

Наразі законодавче поле у цій сфері визначається Законами України «Про інформацію», «Про інформаційні агентства», Кодексом України про адміністративні правопорушення, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1287 «Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів», іншими нормативно-правовими актами. Проте нинішня ініціатива Уряду своїм корінням лежить не в законах України, а в Указі Президента України від 31 липня 2000 року №928 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні». В пункті 8 статті 3 цього Указу Кабінету Міністрів України було доручено підготовку законопроекту з питання особливостей діяльності засобів масової інформації, створення, одержання, використання інформації, внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації інтернет-видань. В новоствореному законодавстві передбачалося визначити процедуру державної реєстрації поширення та зберігання інформації, забезпечення охорони інтелектуальної власності та авторського права у мережі Інтернет.

Крім того, у 2009 році Кабінет Міністрів України доручив Службі безпеки України розробити проект закону про державну реєстрацію інтернет-видань шляхом надання їм статусу засобів масової інформації, але тоді таке доручення не було реалізоване. Схожий проект Закону про Концепцію державної інформаційної політики від 12.06.2009 р. теж був відкликаний. Таким чином в українському законодавстві наразі існує велика прогалина. Більшість інтернет-видань в Україні не є зареєстрованими в якості юридичної особи чи суб’єкта підприємницької діяльності, а значить, діють поза правовим полем країни. Відсутнє навіть саме визначення такого поняття як «засіб масової інформації що працює у мережі Інтернет» (для зручності скорочуємо «ЗМІ-І». Не зрозуміло чи взагалі такі суб’єкти інформаційної діяльності є засобами масової інформації?

Міжнародний досвід свідчить про те, що реєстрація суб’єктів інформаційної діяльності є досить позитивним кроком, адже в такому випадку відбувається чітке структурування та визначення функцій ЗМІ, що допомагає уникнути різного роду протиріч. Наприклад, законодавство Російської Федерації надає електронним ЗМІ статус «засобів масової інформації» і відповідно до цього вони підпадають під правове поле дії Закону Російської Федерації «Про засоби масової інформації» (стаття 23), а Закон Білорусі «Про засоби масової інформації» (стаття 11) навіть декларує окремий порядок реєстрації суб‘єктів інформаційної діяльності, що здійснюють її через глобальну мережу Інтернет, через Раду Міністрів країни.

Разом з тим, нинішню спробу впорядкування медіа простору важко назвати досконалою й вона вочевидь не зможе досягнути поставленних КМУ цілей.

Адже в результаті аналізу запропонованих нововведень одразу ж постає ключове питання – чи стосуються вони взагалі інтернет-видань? В законопроекті №6603 йдеться лише про «інформаційні агентства». А ототожнення таких суб’єктів інформаційної діяльності як «інформаційне агентство» та «ЗМІ-І» є щонайменше спірним й з точки зору права. Закон України «Про інформаційні агентства» визначає інформаційне агентство як «зареєстрований в Україні відповідно до чинного законодавства суб'єкт інформаційної діяльності, будь-яку установу (бюро, представництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або недержавне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична особа згідно з чинним законодавством
відповідної країни, і яке здійснює свою діяльність в Україні у
сфері інформації відповідно до Закону України "Про інформацію". Інформаційні агентства можуть зареєструватися як приватне підприємство за умови сплати єдиного податку відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Натомість лише одиниці ЗМІ-І працюють як інформаційні агентства. Більшість з ближче все-таки до друкованих ЗМІ і головна різниця між ними часто полягає лише в способі розповсюдження інформації – друк на папері або розміщення в мережі Інтернет.

Тому без визначення «ЗМІ-І» нинішні законодавчі ініціативи уряду безглузді й не можуть упорядкувати діяльність електронних ЗМІ. В нинішньому виді законопроект №6603 стосується лише невеликої кількості інформаційних агентств, які мають свої електронні версії, й уже працюють в правовому полі відповідно до закону України «Про інформаційні агентства» (наприклад той же «УНІАН»).

Бурхливий розвиток мережі Інтернет створює принципово нові види носіїв інформації, яких уже не можна описати явно застарілими термінами українського законодавства, які наразі нам пропонує КМУ. Постають наприклад питання – чи вважати ЗМІ не тільки новинні чи аналітичні ресурси, але й персональні сторінки, живі журнали, візитівки організацій, електронні магазини, соціальні мережі … адже через них також бурхливо поширюється інформація, на яку потім активно посилаються й друковані видання, теле-, і радіомовники?

Електроні ЗМІ можуть не хвилюватися щодо ініціативи КМУ, оскільки її не можна застосувати відносно до них.

Зважаючи на міжнародний досвід та зваживши всі «за» і «проти» ідеї уряду упорядкувати діяльність інформаційного простору України, потрібно розглядати даний законопроект виважено і обережно. Украй необхідно, щоб це питання набуло широкого громадського обговорення з метою недопущення того, щоб подібні законопроекти могли стати приводом для політичних спекуляцій та засобом до контролю над ЗМІ.

Ми, вважаємо, що Уряду необхідно створити робочу групу фахівців з числа зацікавлених сторін, представників електронних ЗМІ, правозахисників і юристів, які б мали напрацювати вітчизняну концепцію входження роботи ЗМІ-І в правове поле країни. Така концепція має будуватися на основоположному принципі свободи ЗМІ від цензури та підтримуватися широкою громадськістю.