Трипільське Коло Повітря: стихії збунтувалися!

(те, що об’єднує серця)

Вдихнути на повні груди чистого, свіжого, запашного повітря з тридцятого червня по третє липня зібрався народ на четвертому міжнародному еко-культурному фестивалі «Трипільське Коло» у Ржищеві (під Києвом). Широке поле із радістю зустріло відвідувачів грязюкою, а небо – зливами…



Як Вода перемагала Вітер

Кожного  року фестиваль має свого покровителя – стихію. Перший підкорявся Воді, другий – Землі, третій – Вогню, ну і четвертий проходив під знаком Повітря. Очікувалася сонячна погода, яскраво блакитне небо, маленькі пухнасті хмаринки та свіжий чистий вітерець, що розганяє по полю чарівний запах польових квітів…



Та чи то Вітер активно дув та нагнав хмар, чи то Вода засумувала за веселощами на Трипільському колі, але зустрів фестиваль своїх відвідувачів дощами та грязюкою. Доїхати до поля було неможливо – машини застрягали, пішки можна було дійти тільки у гумових чоботах або босоніж. На шляху до місця проведення фестивалю лежало кинуте взуття.



На полі ситуація була не кращою. У наметовому містечку ще можна було ходити так, щоб не потонути, а от на ярмарку, на дорозі до сцен та безпосередньо біля них можна було лише зважитись на грязьові ванни.

Серед відвідувачів лунали практичні думки, що треба поїхати до міста, закупити чоботи та повернутись на фестиваль їх продавати. Бо дощовики розійшлися хвилин за п'ятнадцять. А потім фестиваль ще «обзивали» сталкерським – бо всі в тих дощовиках були такі зелено-блакитно-однакові.



Безхмарне небо радувало зрання в суботу, та до концерту не протрималося. Посвітило сонечко і в останній день фестивалю, але знов ближче до вечора розпочався дощ. Тож фестивальники розважались, пропонуючи перейменувати Повітря у Воду або Грязюку…

Бідний добрий ярмарок

Ярмарок через непогоду був, звичайно, бідніший за минулі роки.



Проте продавці, мабуть, через ту ж непогоду якось подобрішали і знизили ціни. Так що, принаймні хенмейдівських сережок дівчата собі накупили. А мені один цікавий чоловіче навіть подарував перстень та торбу власного виробництва. Хоча, може, я просто так жалісно виглядала – замерзла, ще й босоніж у грязюці?

Не сумувати!

Навчитися танцям народу світу та послухати українські гурти можна було на малій сцені.




Поетів та прозаїків чекали на літературному майданчику (чесно кажучи, багато там було тих, хто полюбляє понудити про нещасливе кохання - та з тим нічого не поробиш). Помедитувати та спробувати себе в якості йога можна було на Езотериці, ознайомитися з культурами світу та дізнатися, як жити еко-культурно – на однойменних майданчиках. Територія ігор пропонувала відвідувачам настільні ігри, починаючи від головоломок і закінчуючи картами та вечірньою мафією.

В енерджі-кемпі розповідали про те, як збирати сонячну енергію та будувати геліоколекторні системи – щоб зберегти атмосферу і фестивальне Повітря, звичайно. Куратори цієї зони виглядали такими собі місцевими космонавтами, бо під дощем та у грязюці міркували про сонячні батареї та будували плани на майбутнє. На території здоров’я також слідкували за еко-культурною спрямованістю життя: вивчали енергетичні зони та їхній вплив на людину, особливості повітряних знаків зодіаку і навіть виготовляли власноруч справжню органічну зубну пасту!

Не було чомусь такої завжди очікуваної всіма дівчатами Території Краси. Та красу наводити можна було і поетапно: на ярмарку нанести собі зображення в індійському стилі на руки хною, на одному з майстер-класів зліпити глиняну маску на обличчя чи розмалювати власноруч еко-торбу та сплести віночок з польових квітів.



Чарівна чайна, африканські танці та українське весілля

А ще під дощем було весело хлюпати по калюжах, грати в слона та влаштовувати бійки у грязюці. Щоправда, відмиватися потім було складно: замість кількох бочок, як у минулих роках, на поле був проведений водопровід, але через те, що він розміщувався в одному місці, черги там були величезні.

Проте завжди можна було зігрітися! Радо фестивальників приймали у Чарівній Чайні, де можна було спробувати велику кількість різних сортів цього напою, а також каву, зварену на піску. Це найулюбленіше місце для посиденьок серед тих, хто полюбляє фестивальне життя.



На треиторії харчування, звісно, було не так тихо, як у чайні, проте поїсти можна було і перше, і друге, і компот, і все на 15 гривень (то вам не київські ціни) – а це через неможливість розвести вогнище було дуже до речі.

Ну і тих, кому чаю та гарячих вареничків не вистачало, завжди чекали на майстер-класі з африканських танців.



Учасники школи етнічних барабанів та африканських танців GODORATA завели публіку з напівоберту своїми шаленими ритмами – кожен, хто підходив на звук барабанів, і не помічав, як починав повторювати нескладні рухи та вигуки.



Дикі ритми на джембі та містична гра на тамтамі – барабанщики наче шамани створювали запальні африканські ритми і змушували рухатися усіх в такт.



Енергія вирувала над тим маленьким грязьовим болотом, що його створили новоявлені танцівники своїми рухами!

Побігати довелося і учасникам фестивального квесту – їх можна було впізнати по вигуках: «А чи немає у вас рачків?». Мабуть, на увазі цукерки з підказками малися?

Ну і найцікавіше: Трипільське Коло об’єднує серця! Справа в тому, що минулого року тут познайомилися один хлопець і одна дівчина, і цього року тут же вони і одружилися. Незважаючи ні на яку зливу!

Про дьоготь у меді

Та через непогоду трохи постраждала організація фестивалю. Про те, що черги були за водою – казала вже. Та не менші черги були і до біотуалетів: через неможливість під’їхати на поле машиною та почистити їх, працювали далеко не всі, та й вони частенько були у стані «ой-ой-ой».

Подекуди була відсутньою і еко-культурність на фестивалі. Територія фестивалю вільна від вживання тютюну та алкогольних напоїв, та складалося враження, що волонтерам, які б мали забирати у людей цигарки та алкоголь, не хотілося ходити далі наметового містечка (де було більш-менш сухо), і особисто я частенько зустрічала народ із пивом. А один чолов’яга на моїх очах ходив із пляшкою коньяку поруч із центральними воротами! Ще й варнякав щось… На зауваження людини не у футболці волонтера, звісно, не відреагував…

Ще однією ложкою дьогтю стали чутки… Що, можливо, фестиваль проходить востаннє – бо не окупився він зовсім. Відвідувачів, учасників, майстрів, продавців на ярмарку було все ж значно менше, ніж очікувалося. Або буде проходити десь в іншому місці... Все ж хочеться вірити, що своє продовження він матиме і цьогорічна непогода цьому не перешкодить. Бо навіть на ці дощі люди приїхали і добули до кінця заходу.

Сутінки, атмосфера та злива

Ввечері народ розважали театральні колективи своїми перфоменсами, фаєрщики після майстер-класів проводили показові виступи. А у сінема-наметі можна було подивитись фільми – повно і короткометражні, українські і світові, анімацію і документалістику. Привертав увагу цей намет ще й тим, що був добре захищеним від дощу, щоправда, без минулорічного такого м’якого сіна (в якому ну дуже добре спалося), а зі стільцями…

Не завадила непогода вечірнім концертам на головній сцені. Запрошені були іноземні артисти – група Rokash з Білорусі, грузинсько-українські Aniko Dolidze project, сербсько-українські Shopping Hour, а також угорські Besh o Drom. Та приваблювали відвідувачів фестивалю все ж більше українські зірки. Шалені емоції під зливою у п'ятницю фестивальникам дарували неперевершена «Крихітка» та такі звичні і незвичайні хлопці з гурту «Бумбокс».



У суботу розігрівали публіку під не меншим дощем група «Тінь Сонця» та Катя Chilly із своєю революційною програмою. Та чесно кажучи, Катя своїми співами трохи приспала народ. І фестивальники вже під час її виступу почали гукати «Амосферу» - постійних і завжди таких очікуваних гостей фестивалю.

Ну, «Атмосфера» як вийшла, як завдала жару! І про дощ всі позабули навіть і про мокрі ноги. До вподоби українцям цей самобутній проект зі своїм поєднанням арт-року та етно-музики з древніми текстами. Неможливо було втриматися, чуючи дзвінки дівчачі голоси та звуки, що створював на своєму інструменті шалений (і у прямому значенні слова) барабанщик.



Запальні ритми подарували людям свято. І хай хтось і лається на непогоду та незручності, які вона спричинила, все ж фестиваль відбувся, і непогано. А те що стихії збунтувалися – ну так а коли ж їм бунтувати, як не на «стихійному» фестивалі. Сподіваюсь, що наступне Трипільське Коло, що має бути присвячене вже усім чотирьом стихіям, завдасть ще більшого жару! Але тільки по-доброму.