Кожен - своїм маленьким прикладом

Я живу в селі Тарасівка біля Нових і Старих Безрадичів, які славляться своїми іменитими мешканцями: Ющенком, Тигипком

Я живу в селі Тарасівка біля Нових і Старих Безрадичів, які славляться своїми іменитими мешканцями: Ющенком, Тигипком, Юрушевим та багатьма менш відомими. Будинки, а вірніше маєтки цих людей сховані від ока сусідів та тих, хто просто мандрує селом. Тому нам доводиться бачити лише те, що відкрито людському оку та природним красотам. Недарма, ці місця завдяки своїм зеленим пагорбам та гаям називаються київськими Карпатами. Для велосипедиста – це просто рай. От я і вирішив дістати свого старого байка та проїхатися селом, як любив робити багато років тому…

Оскільки зараз в наших краях зараз панують комарі, то далеко вирішив не їхати, а просто оглянути, що робиться навкруги на відстані 5 кілометрів. Вибрав дорогу, яку побудували після обрання В.А. Ющенка Президентом. Трохи пізніше я дізнався, що ця дорога окрім іншого вела і на пасіку очільника. Це була добра справа, однозначно. Тому, вже через 6 років, я можу знову прекрасно їхати по селу… J

Але думи мої дорогою були не про видатних сусідів чи дорогу, я аналізував побачене. Насамперед привернуло увагу 2 речі: заморожене будівництво представників середнього класу або звичайних людей та будівництво будинків великих розмірів. Зрозуміло, що в цьому селі, де до кризи просили за сотку до 10 тис доларів, навіть представники середнього класу не могли собі дозволити будівництво. Та й тепер, коли ціни впали – не можуть. А от в іншого класу все і при кризах добре.

Друге, що привернуло увагу – те, як людина нівечить природу своїм господарюванням. Будівельні майданчики забруднюють всі дороги навкруги, біля них бігають дикі собаки, купи сміття, калюжі, робітники, що ззовні нагадують біглих з Сибіру. Моя діяльність теж пов’язана з розвитоком заміського житла і ми не зобов’язуємо підрядника працювати в уніформі і часом зволікаємо з прибиранням, але ми намагаємося принаймні не нівечити природу, а навпаки – інвестуємо в інфраструктуру навкруги по можливості.

Здивувало також те, що активно продовжується приватизація земель. Причому на цей раз уже вирубували алею, якій багато років. Красиве таке місце, думав, такі мають бути вічними… Та ні, бізнес-задачі депутатів сільради не знають меж. Продають все і навіть пагорби з високим кутом нахилу. Так що красива алея в 100 метрах від пасіки колишнього Президента знищується. Дерева рубаються. Таких кострищ з 10 метровими язиками я давно не бачив. Цікаво, чому в селі не регламентується вирубка зелених насаджень? В місті так важко щось зрубати, а от за містом, власник ново відведеної ділянки задля приведення її до комерційного вигляду – вирубує все що заманеться.

A ще, вертаючись додому, добре покусаний комарами, подумав, що не побачив за 1,5 години жодного красивого подвіря. Багато парканів з заліза та бетону, хащів, занепаду, але жодної садиби з стриженим газоном та квітником. Це здається на частину нашої культури – «моя хата скраю». Люди, що припарковують дорогі авто не думають про красу на фасаді. Думаю, це робиться з 3-х причин:

- немає грошей, або ще обкрадуть…

- навіщо, мені це не треба!

- щоб сусіду було красиво? Не буде!

Наша біда полягає в тому, що ми не бачимо себе частиною суспільства. Людина, яка намагається відокремитися, сховатися за металевим парканом та хащами – це асоціальна істота, яка не бачить свого майбутнього ані на сусідній вулиці, ані в країні.

Я би не писав, якби не пережив такого розвитку на своїй вулиці. Колись у нас було так як у всіх. Потім, я вирішив покосити газони не лише у себе, але й за парканом. Мені сподобалося. Потім – почалися квіти, тощо. Кожен тиждень 1 годину моя родина присвячує порядку за парканом. Спочатку з нас глузували сусіди, але потім через 3-5 років перший з них також купив косу. А потім, другий. Тепер косять всі сусіди. А один в цьому році посадив таку клумбу, що я був здивований!

Для тих, кому цікаво було дочитати до цього рядка та хто має у власності хоч щось, що межує з іншими людьми – хочу дати пораду: давайте починати з себе! Якщо ви почнете першим робити красу та за вами візьме приклад хоча б одна людина – вам буде удвічі приємно. Так добре жити, коли навколо красиво!