Соціалісти обирають між владою та опозицією

Непримітна на політичній арені Соціалістична партія України цими вихідними привернула до себе увагу не тільки ЗМІ, але й громадськості.

Проведення XVII З’їзду СПУ стало необхідним після того, як чинний глава Антимонопольного комітету Василь Цушко заявив про рішення піти у відставку з посади голови партії.

Чим ця подія зацікавила особисто мене? Насамперед тим, що цікаво було спостерігати, чи вдасться Адміністрації Президента поставити свою людину на чолі партії соціалістів.

Коротко поясню. Політичні партії розпочали активну підготовку до парламентських виборів 2012 року. Не стала виключенням й СПУ. Більше того, соціалісти взяли приклад з колег комуністів і почали активно критикувати владу за її реформи. А чергової опозиційної сили, нехай і невпливової, Банковій зовсім не треба.

Те, що напередодні партійного з’їзду Цушка і Рудьковського бачили в АП – не новина. Особисті мотиви Цушка залишити СПУ аналізувати не будемо. Очевидно, його цілком влаштовує посада голови АМКУ, яка, на думку влади, є не зовсім сумісною з посадою у партії з опозиційною риторикою.

А от Рудьковський відвідував Банкову зовсім невипадково. Саме він заявив про амбіції очолити СПУ після з’їзду, перемігши у двобої “почесного голову” Олександра Мороза. І сам факт, що АП намагається впливати на кон’юнктуру інших партій, говорить про серйозні наміри влади на парламентських виборах 2012 року.

Тепер по суті з’їзду. Окрім скандалів і обурення журналістів стосовно закритого режиму з’їзду, захід особливо нічим не запам’ятався. Єдиною несподіванкою стало те, що делегати так і не змогли обрати голову СПУ.

Разом з тим, результати з’їзду наводять на кілька висновків:

-         Олександр Мороз продовжує домінувати в СПУ і перемогти його Рудьковському і Ко буде непросто;

-         риторика виступів лідерів СПУ показала, що партії нема чого запропонувати виборцю – жодних нових ідей, пропозицій, планів;

-         критично низький політичний рейтинг змушує СПУ шукати шляхи виходу із ситуації. Тут прибічники партії поділилися на два фронти: одні вважають виходом із ситуації співпрацю з владою, інші – перехід у жорстку опозицію. Прихильників ідеї опозиції поки що більше;

-         на фоні нових партійних проектів СПУ стає все важче нести конкуренцію як організаційно, так і фінансово. Це означає вкрай низькі шанси потрапляння СПУ до парламенту.

Тепер основне. Обираючи свого лідера, соціалісти обирають своє політичне майбутнє. “Старожил” української політики О.Мороз не планує перетворювати СПУ на сателіт партії влади. Очевидно, його навчив гіркий досвід 2006-2007 рр., коли соціалісти металися то до помаранчевого табору, то до біло-синього. А в результаті залишилися ні з чим. Тому зараз під керівництвом Мороза соціалісти можуть перейти в опозицію і залишатися хоча й не впливовим, але самостійним суб’єктом політичного життя. Однак, у такому разі перспективи СПУ на виборах 2012 року є невисокими.

Обрання Рудьковського з великою ймовірністю означатиме те, що СПУ у майбутньому співпрацюватиме з владою. Та, зі свого боку, може чимось посприяти під час виборчої кампанії, в результаті чого окремі представники СПУ можуть попасти у ВР. Проте, ця стратегія може остаточно поховати партію, якій невдалий “прогин під владу” виборці другий раз не пробачать. СПУ може розчинитися як самостійна політична сила і, наприклад, злитися з Партією регіонів.

Таким чином, обираючи лідера, соціалісти обирають між владою та опозицією. Все повинно вирішитися 14 серпня, коли відбудеться другий етап з’їзду СПУ. Тоді й стане ясно, чи варто розглядати СПУ в якості політичного гравця чи час списати її на смітник історії.