Святкування Дівалі 2011

 Історія свята, як і історія самої Індії, сягає сивої давнини та насичена різними інтерпретаціями, які не зовсім обов’язково достовірні. Так, згідно вірувань індійців вперше дане свято святкувалося в царстві Рами Айодг»я, коли Рама повернувся в своє царство з перемогою над злим ракшасом Раваною, володарем Ланки (Шрі-Ланки), який посягнув на найдорожче для Рами – його дружину Сіту. Про це нам розповідає Рамаяна. Тоді вірні піддані Рами виклали вхід до царства мільйонами свічок, в ім’я перемоги добра над злом, і так вшанували перемогу Рами і привітали його та дружину з поверненням додому. Відтоді до сьогодні в честь свята Дівалі на вулицях Індії невеликі театральні групи ставлять вистави з Рамаяни, показуючи бій Рами та Равана, перемогу та повернення до Айодг»я. а після всі глядачі та актори вітають одне одного зі святом, лунають шалені пісні в супроводі танців. 

 Індійці вірять, що на свято Дівалі до усіх домівок заходить богиня багатства та удачі Лакшмі, благословляє дім на новий рік, а разом з нею крокує бог мудрості Ганеш, що наділяє усіх ясним розумом. Саме тому в цей день індійці здійснюють пуджу цим двом божествам, читають мантри та запалюють пахуча палички – агарбатті. 

В Індії до свята Дівалі жителі готуються цілий тиждень, в домівках, на вулицях, в компаніях та організаціях як і у магазинах все декорують світильниками, фонариками, блискавками, на вулицях влаштовуються грандіозні ярмарки, мела . населення привітне, усі в очікування свята! Таке враження, що от-от щось повинно статися…а стається усе лише через кілька днів. Свято та підготовка до нього не минає ні малих ні старих, усі завзято готуються – хто дарувати подарунки, а хто їх приймати ... а коли воно настає, уся Індія, не залежно від віри чи касти вибухає мільйонами феєрверків, петард, салютів, що лунають в небі близько двох годин. Хвиля Дівалі котиться Індією аж до самого ранку, а наступного дня усі ніби неохоче завершується…потиху збираються декорації і вулиці, що вбиралися в шати протягом тижнів перетворюються на звичайні повсякденні індійські вулички… 

Все це в Індії, а от у нас в Україні також є любителі культури, мови, танців Індії і ми також любимо згадати як воно було там, в Індії, попробувати відтворити свято і порадіти разом з жителями Індії. 

26 жовтня 2011 року, за спільної ініціативи Центру індійської культури «Санскріті» та театру індійського класичного танцю «Накшатра» було організовано неформальну зустріч любителів індійської культури з нагоди святкування свята Дівалі. Центр «Санскріті» люб’язно запропонував скористатися своїм приміщенням, а дівчата учасниці театру «Накшатра» розробили невелику програму та запросили усіх бажаючих. 

В програмі, підготованій учасницею театру Аліною очікувалася лекція-семінар з одягання індійського національного одягу Сарі та розфарбовування декоративною хною – мистецтво мехенді. Так, вечірньої години на Печерську в Центрі «Санскріті» зібралося близько 15 дівчат, серед яких випускниці та студентки Лінгвістичного та університету Імені Тараса Шевченко, що вивчають мову гінді; танцівниці театру «Накшатра» та працівники Центру «Санскріті». Організатор зустрічі Аліна забезпечила усіх своїми сарі, хтось прийшов із власним, але усі дівчата мали нагоду обрати одяг різного кольору на свій смак. Вона ж докладно розповіла про національне жіноче вбрання сарі, головні елементи та способи одягання сарі. Після чого разом із випускницею Київського університету «Східний світ», учасницею театру «Накшатра» Олею, запросили бажаючу дівчину на сцену, де практично показали як правильно одягати сарі. Зустріч була наповнена звуками мелодійної індійської музики та невимушеною дружньою атмосферою. 

Для тих, кому не пощастило потрапити на захід зробимо ліричний відступ і коротко розповімо про сарі. Індійське традиційне національне жіноче вбрання, сарі, одягають переважно заміжні жінки, хоча вважається офіційним ошатним одягом, і використовується жінками не залежно від віку. 

Сарі – шматок тканини шириною до 120 см. Та довжиною від 6 до 9 метрів, що особливим чином обмотується навколо жіночого стану. Вздовж усієї тканини з одного боку тягнеться полоса узору, вишитого чи нанесеного фарбою, яка закріплюється каймою простої ситцевої тканини із зворотного боку, аби гарно складалися складки - це низ сарі. Один кінець сарі по довжині близько 1 метра розшитий узором, розмальований чи викладений бісером – це край сарі – найпривабливіше місце, яке і є родзинкою даного одягу. Носиться сарі разом з коротенькою блузою – чолі (чи рафіка), та нижньою юбкою – павада (павадаі, шайя на сході Індії). Матеріал сарі може бути найрізноманітнішим, як і його кольорова гамма. Від дешевих розмальованих сарі із штучного шовку, крепдешину, до сарі із справжнього шовку розшитого золотими нитками. Традиційно матеріал сарі залежав від соціального статусу індійки, а спосіб його одягання єдиний для певної місцевості. Так відомі такі способи одягання сарі, як «ніві» - класичний, раджастханський, тамільський, та ін. 

Після довгих тренувань зав’язування сарі одна на одній, усі ми навчилися класичному стилю одягання сарі «ніві». Після цього на нас чекала фото сесія і чаювання. За чаєм ми лилися розмови про Індію, культуру, одяг, мову цієї дивовижної країни. Хтось ділився досвідом, адже серед нас були такі, що уже відвідали країну, а хтось ділилився своїми враженнями про лекцію, та питав поради щодо поїздки. Однозначно корисно і весело було усім. Настрій піднімали також індійські солодощі, запропоновані господарями Центру «Санскріті». 

 Дівчата настільки були заворожені мистецтвом сарі, своїм виглядом в ньому, розповідями про Дівалі, що зовсім забули про час. На малюлки хною мехенді не залишилося часу, але залишилося бажання, тому ми домовилися обов’язково все повторити, але більш масштабно! 

Усі покидали зустріч натхненно і радісно, культура Індії поєднала та здружила абсолютно різних і незнайомих людей на теренах України!