Західна Україна – спонсор Москви.

Протистояння Московського та Київського патріархатів давно вийшло за межі релігійних суперечок і змістилось в політичну площину. А українці, як завжди, стають знаряддям проти самих себе...

    Релігійні суперечки завжди здавались мені безглуздими. Кожна людина має право обирати в що вона вірить і як вона це робить. Але не все так просто коли громада справді релігійна і ця релігійність виховується змалку і по певним канонам.

     Вперше я замислилась на тему протистояння Московського та Київських патріархатів, коли побачила напис на стінах Почаївської лаври, щось на кшталт цього: «молимося за душі померлих, окрім самовбивць, інакоовіруючих та відступників Київського патріархату. Самовбивці - розумію, мусульмани, сектанти – розумію, православні українці відступники – не розумію. Одна релігія, одна країна, одна історія – а все це вкупі вилилось в ще один привід для роз’єднання нації. 

    Церква Київського патріархату, наприклад, в Кіровограді розташована в напівзруйнованій будівлі. В радянські часи, як велося, спочатку будівля церкви була пошкоджена і закрита, а потім її передали для клубу працівників торгівлі. В 1996 році її передали православній громаді і облаштування проводилось за рахунок коштів віруючих. До цього часу будівля, яка має історичне значення не відновлена повністю. Держава не допомагає, у церкви не вистачає коштів. Через дорогу розташований Спасо-Преображенський собор Московського патріархату. Як і всі церкви Московського патріархату має неперевершений вигляд. І це добре, але порівняння навіює думки про привілейоване положення одного з патріархатів. 

    До чого я це все веду. Релігія давно вже перетворилась на бізнес. Є прейскурант на послуги для віруючих. Думаю всі, хто звертався до церкви знає, що ціни кусаються. Але хочу зробити зауваження, що є церкви, де це правило не діє і за послуги ти сплачуєш стільки, скільки вважаєш за потрібне. Таке відбувається переважно на Західній Україні, Нажаль у містах центральної та східної України, де мені доводилось звертатись за послугами релігійного персоналу такса визначена точно і вона не маленька. 

    У західних областях України, в середньому, на 20% більше віруючих людей, ніж в інших регіонах країни. Всього віруючих серед жителів західних областей України - 96%. В інших регіонах питома вага віруючих серед усього населення складає: на Сході - 71%, у Центрі - 73% і на Півдні - 78% », - такі дані озвучив президент Центру системного аналізу та прогнозування Ростислав Іщенко під час відеомосту Москва-Київ-Астана 

    Як це не парадоксально, але значна частина населення Західної України ходить у церкви Московського патріархату. Причина полягає в тому, що в Радянському союзі Київського патріархату не було і люди ходили в ті церкви, які були. Коли з’явився Київський патріархат у незалежній Україні священики Московського патріархату проголосили їх відступниками. Відступниками від чого тільки не зрозуміло. Від розподілення коштів віруючих?

    Я була присутня на службі в церкві Московського патріархату на Західній Україні. Мені майже все сподобалось. Священик спілкується з людьми після служби, розповідає про добре і вічне, привертає увагу громади до проблем сім`ї, допомоги один одному. Але не всі священики такі, а всі зібранні кошти ідуть фінансовим потоком у Москву. Звичайно, що справжній віруючий не повинен думати про такі дрібниці, він повинен вірити і бути щедрим. Але ці люди повертаються з церкви додому і думають вже про політичні проблеми: про те, чому ми живемо гірше ніж у Європі, хоча маємо ресурсний потенціал більше, чому пригнічується українська мова в Україні і чому міністр освіти - українофоб. 

  А тепер згадайте пишні візити Патріарха Кирила в Центральну та Східну Україну з явним політичним проросійським підтекстом. Маємо те, що віруюча громада західної України спонсорує подальшу промивку мозку населенню Центральної та Східної України.

   Українці мають визначитися. Наші маятникові коливання між мовами, героями, заходом і сходом, патріархатами, варіантами історії ведуть націю в нікуди. Кожна влада мусить думати про свій народ чи як це ведеться на постСНГпросторі про свої власні інтереси. І коли вже маленький українець зі сходу, заходу, центру чи півдня усвідомить, що якщо українській владі байдуже до їх потреб, то російській тим більше. А для того, щоб вірити і гідно жити в своїй країні треба обирати не патріархати, а загальні людські цінності.