Протистояння Московського та Київського патріархатів давно вийшло за межі релігійних суперечок і змістилось в політичну площину. А українці, як завжди, стають знаряддям проти самих себе...
Релігійні суперечки завжди здавались мені безглуздими. Кожна
людина має право обирати в що вона вірить і як вона це робить. Але не все так
просто коли громада справді релігійна і ця релігійність виховується змалку і по
певним канонам.
Вперше я замислилась
на тему протистояння Московського та Київських патріархатів, коли побачила напис
на стінах Почаївської лаври, щось на кшталт цього: «молимося за душі померлих,
окрім самовбивць, інакоовіруючих та відступників Київського патріархату.
Самовбивці - розумію, мусульмани, сектанти – розумію, православні українці
відступники – не розумію. Одна релігія, одна країна, одна історія – а все це
вкупі вилилось в ще один привід для роз’єднання нації.
Церква Київського
патріархату, наприклад, в Кіровограді розташована в напівзруйнованій будівлі. В
радянські часи, як велося, спочатку будівля церкви була пошкоджена і закрита, а
потім її передали для клубу працівників торгівлі. В 1996 році її передали
православній громаді і облаштування проводилось за рахунок коштів віруючих. До
цього часу будівля, яка має історичне значення не відновлена повністю. Держава
не допомагає, у церкви не вистачає коштів. Через дорогу розташований
Спасо-Преображенський собор Московського патріархату. Як і всі церкви
Московського патріархату має неперевершений вигляд. І це добре, але порівняння
навіює думки про привілейоване положення одного з патріархатів.
До чого я це все
веду. Релігія давно вже перетворилась на бізнес. Є прейскурант на послуги для
віруючих. Думаю всі, хто звертався до церкви знає, що ціни кусаються. Але хочу
зробити зауваження, що є церкви, де це правило не діє і за послуги ти сплачуєш
стільки, скільки вважаєш за потрібне. Таке відбувається переважно на Західній
Україні, Нажаль у містах центральної та східної України, де мені доводилось
звертатись за послугами релігійного персоналу такса визначена точно і вона не
маленька.
У західних областях
України, в середньому, на 20% більше віруючих людей, ніж в інших регіонах
країни. Всього віруючих серед жителів західних областей України - 96%. В інших
регіонах питома вага віруючих серед усього населення складає: на Сході - 71%, у
Центрі - 73% і на Півдні - 78% », - такі дані озвучив президент Центру
системного аналізу та прогнозування Ростислав Іщенко під час відеомосту
Москва-Київ-Астана
Як це не
парадоксально, але значна частина населення Західної України ходить у церкви
Московського патріархату. Причина полягає в тому, що в Радянському союзі
Київського патріархату не було і люди ходили в ті церкви, які були. Коли
з’явився Київський патріархат у незалежній Україні священики Московського
патріархату проголосили їх відступниками. Відступниками від чого тільки не
зрозуміло. Від розподілення коштів віруючих?
Я була присутня на
службі в церкві Московського патріархату на Західній Україні. Мені майже все
сподобалось. Священик спілкується з людьми після служби, розповідає про добре і
вічне, привертає увагу громади до проблем сім`ї, допомоги один одному. Але не
всі священики такі, а всі зібранні кошти ідуть фінансовим потоком у Москву.
Звичайно, що справжній віруючий не повинен думати про такі дрібниці, він повинен
вірити і бути щедрим. Але ці люди повертаються з церкви додому і думають вже
про політичні проблеми: про те, чому ми живемо гірше ніж у Європі, хоча маємо
ресурсний потенціал більше, чому пригнічується українська мова в Україні і чому
міністр освіти - українофоб.
А тепер згадайте
пишні візити Патріарха Кирила в Центральну та Східну Україну з явним політичним
проросійським підтекстом. Маємо те, що віруюча громада західної України спонсорує
подальшу промивку мозку населенню Центральної та Східної України.
Українці мають
визначитися. Наші маятникові коливання між мовами, героями, заходом і сходом,
патріархатами, варіантами історії ведуть націю в нікуди. Кожна влада мусить
думати про свій народ чи як це ведеться на постСНГпросторі про свої власні
інтереси. І коли вже маленький українець зі сходу, заходу, центру чи півдня
усвідомить, що якщо українській владі байдуже до їх потреб, то російській тим
більше. А для того, щоб вірити і гідно жити в своїй країні треба обирати не
патріархати, а загальні людські цінності.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.