Україна залишається вкрай не модернізованою країною, зі зростаючим відривом від провідних країн світу практично в усіх галузях: від права і освіти до технологій і медицини.
При цьому відставання в окремих галузях, за
оцінками експертів, сягнуло 50-70 років. Наразі потрібно відверто
говорити, що українська наука переважно знаходиться поза контекстом
передових тенденцій світу, а держава і суспільство вже майже
перетворилися в елементарний сировинний придаток та 40-мільйонний ринок
споживання неякісних товарів, вироблених в інших країнах.
Саме як примітивний ринок ми цікавимо інші держави та провідні
фінансово-промислові об’єднання, які визначають параметри сучасного
світу. Як не парадоксально це звучало б, але з часів брежнєвського
застою (займала 9 місце у світі за критерієм людського розвитку) Україна
знаходиться в стані цивілізаційного регресу (69-та у 2010 році).
Український
політикум нажаль залишається в полоні авторитарної парадигми мислення,
яка перешкоджає модернізації країни. Майже усі політичні партії і лідери
від комуністів до націоналістів продовжують мислити майже всуціль
колективними категоріями мас – «народ», «нація», «соціальна
справедливість», «звичайний/усереднений українець», тощо; які характерні
саме авторитарній парадигмі, яка майже не розрізняє конкретну людину –
суверенного індивіда.
Такий
знеособлений підхід в сучасному українському суспільстві формує
соціальну відчуженість особи і громадянина, робить неможливим формування
реальної дієвої державної політики, і, тим паче її реалізацію, створює
несприятливі умови для реалізації потенціалу особистості й соціуму
загалом.
Цю пострадянську піраміду необхідно перевернути й перейти до індивідуалізованого розуміння суспільства і соціальних процесів, забезпечення передусім індивідуальних прав людини.
Для прикладу варто говорити не голослівні фрази про «націю» і
«соціальну справедливість», а про забезпечення у суспільстві загальних
для усіх стандартів прав людини та громадянського патріотизму; не про
«відродження мови і культури», а про право конкретної людини на
використання рідної мови та етнічну самоідентифікацію. Держава
(чиновник) має апелювати не до ефемерних «українців», «робітників»,
«селян», «підприємців», «чорнобильців», тощо, а до конкретних громадян
індивідів, їх інтересів та побажань.
Раціоналізований
індивідуалізм, який регулюється державними правовими стандартами,
переконаний, - це майбутнє демократичної модернізації нашої країни.
При
цьому такий підхід має властиво українське коріння. Народна приказка
«моя хата скраю» - демонструє вроджений індивідуалізм українців, на
основі якого правова держава має виховати громадянську відповідальність,
що і є ідеологічними стрижнями сучасних демократичних суспільств.
Голова ВГО “Правозахисна організація «Спільна Мета»
Магістр філософії НаУКМА
Руслан Бортнік
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.