Місцеве самоврядування без демократії - нуль без палички

Доктор історичних наук Володимир Литвин, що працює спікером Верховної Ради, зажадав адміністративно-територіальної реформи. На цю тему він днями штовхнув невелику промову, будучи з пропагандітскім ві

Доктор історичних наук Володимир Литвин, що працює спікером Верховної Ради, зажадав адміністративно-територіальної реформи. На цю тему він днями штовхнув невелику промову, будучи з пропагандітскім  візитом в Житомирі.

 Наміри у голови ВР благі: створити таку модель адміністративно-територіального устрою, «при якому будуть домінувати і відповідатимуть органи влади, обрані людьми». Звучить красиво і багатообіцяюче, якщо не згадувати, яку «відповідальність» несе обрана народом нинішня влада за знищення народжувалася демократії, розподілу владних портфелів серед родичів і друзів, перетворення системи правосуддя в систему особистої помсти і багато інших викрутасів.

 Як свідчить стародавня мудрість, благими намірами дорога в пекло вимощена. Ось і новації про перебудову всього, що пов'язане з владними повноваженнями і «розпилом» бюджету, якщо з ними виступають люди із сумнівним прощлим, як у Литвина, такі новації можуть піднести немало небажаних сюрпризів.

 Що насторожило в мові пана Литвина перед житомирянами. Говорячи про необхідність названої реформи, спікер ВР послався на Європейську хартію місцевого самоврядування і ... поремствував народу: мовляв, розвиток місцевого самоврядування в Україні гальмує «низький рівень політичної і правової культури населення». Ніби як народ в країні не той...

 Як учений Литвин міг би знати, що політичний і культурний рівень населення в будь-якій країні залежить від традицій, укладу та рівня життя, збалансованості гілок влади, працездатності системи правосуддя, соціальної захищеності громадян і багатьох інших факторів. Від того, яка влада в країні і як вона обходиться зі своїм народом, - теж, зрозуміло.

От би пану спікеру і почати з себе, тобто з влади, а не переводити стрілки на народ. Чи все вона зробила, наша влада, щоб втілити в життя ратифіковану ще в 1997 році Хартію? Чи не витравлює вона з цього міжнародного документа саму суть?

 Нагадаю, в найперших рядках Хартії - її преамбулі - говориться, що «органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму».

Можна зрозуміти так: ні самоврядування - немає демократії. Все вірно. Але, безумовно, існує і зворотна залежність: немає демократії - немає самоврядування місцевих громад. Мова йде, як можна здогадатися, про справжню, а не показної демократії. Про справжній місцевому самоврядуванні.

 Те, що вихідна ланцюжок все-таки така: спочатку демократія, а потім місцеве самоврядування - показує досвід Європи. До моменту відкриття Хартії до підписання в 1985 році в провідних країнах континенту, які займали лідируючі позиції в Раді Європи, досить міцно утвердилися основні принципи народовладдя (демократії).

 Треба думати, пан Литвин як учений-суспільствознавець добре обізнаний про ці взаимозависимостях. Чому ж він, говорячи про місцеве самоврядування, воліє умовчувати про демократію? Очевидно, йому це невигідно. Партія спікера парламенту, як пишуть ЗМІ, ось-ось де-юре увіллється до складу Партії регіонів, а де-факто вона вже в ній. А який режим встановили «регіонали», прекрасно видно по практично безперервним акціях протесту громадян у всіх регіонах країни. Не кажучи вже про оцінки авторитетних міжнародних організацій, які зробили висновок, що за останні два роки в Україні відбувся різкий відкат від демократичних цінностей.

 Якби можновладці в нашій країні були дійсно зацікавлені у розвитку місцевого самоврядування, вони б, перш за все, не допустили великої концентрації владних повноважень в однієї з політсил. При такій, як зараз, дикої концентрації влади можна говорити про місцеве самоврядування лише в тій мірі, в якій місцевим громадам вдається протистояти авторитарним тенденціям центру.

Вважаю, що прикладом в цьому можуть бути Львів, Тернопіль і деякі інші міста Західної України. Але навіть в цих волелюбних громадах перспективи розвитку місцевого самоврядування дуже туманні, тому що центральна влада нав'язує регіонах «своїх» губернаторів, керівників міліцейських главків та інших державних органів. А найголовніше - не поспішає делегувати на місця повноваження і ділитися грошима. Для чого, до речі, буде потрібно вносити певні зміни до Конституції.

 При збереженні тих тенденцій, які задані В. Януковичем і Ко, реформу місцевого самоврядування можуть звести до адміністративно-територіального переділу на свій політичний смак і лад, щоб легше було маніпулювати на президентських і парламентських виборах. Допустити цього ми не можемо.