Про орган з розслідування скарг на міліцію

Вийшла доповідь міжнародної правозахисної організації Amnesty International під символічною назвою "За відсутності складу злочину: ціна безкарності працівників правоохоронних органів в Україні".

Навіть з однієї назви можна зрозуміти, що західні правозахисники не в захваті від наших правоохоронців. Вони і хабарі вимагають, і злочини приховують, і затриманих катують... Та й чому б їм цим не займатися. Як сказано в доповіді, українські міліціонери практично не несуть покарання за скоєні злочини через корупцію, недоліків у розслідуваннях або відмов від розслідувань, утисків і залякування скаржників. Безкарність - рідна сестра свавілля і зловживань.

"Через 20 років після розпаду СРСР українська міліція, як і раніше, служить державі, а не суспільству. Пересічні українці дорого платять за це, і багато з них стають жертвами вимагань або примушуються до дачі свідчень", - у цих словах експерта Amnesty International по Україна Х. МакГілл відчувається подив.

На думку міжнародних спостерігачів, у нашій країні слід створити незалежний від МВС і прокуратури орган, який став би займатися розслідуванням скарг на співробітників міліції. Можливо, це і правильний рецепт, але...

Західним правозахисникам важко зрозуміти наші реалії. Ну, створить В. Янукович орган з розслідування скарг на «ментів», і що ж? Невже хтось думає, що для роботи в цьому органі допустять чесних, непідкупних, а головне, не схильних до впливу можновладців фахівців? Смішно навіть думати про це.

У нашій країні вже є не зовсім такий, але аналогічний орган - Уповноважений з прав людини при Верховній Раді. Коли його створювали, багато хто сподівався, що він стане найавторитетнішим вітчизняним правозахисником. Не вийшло. Партія регіонів постаралася проштовхнути на цю посаду свого представника. Політично ангажований омбудсмен не має і не може мати належного авторитету і впливу.

Є в нашій країні і розвинена мережа органів прокуратури. Вже хто-хто, а прокурори-то, здавалося б, повинні стежити за дотриманням законності. Однак палично-катівня практика в силових структурах як існувала, так і продовжує існувати.

Сьогодні в нашій країні дня вирішення проблеми катувань та жорстокого поводження правоохоронців із затриманими та заарештованими не вистачає тільки одного-політичної волі. Її не було за Ющенка, немає її і зараз - жорсткою і непохитною політичної волі по відношенню до садистів і «перевертнів» в погонах.

І сподіватися на те, що можновладці запалають бажанням швидко навести порядок в рядах міліції, наївно і безперспективно. В існуючих політичних умовах, коли протиборчі політсили готові йти стінка на стінку, силові структури охороняють можновладців від гніву виборців. А іноді їх взагалі зводять до рівня прибиральників сміття після проплачених - провладними структурами - мітингів, що збираються на противагу опозиції. Так сталося, наприклад, 12 жовтня, коли бійців загону «Беркут» змусили згортати намети «регіоналів» і прибирати за ними бруд біля Печерського райсуду Києва.

А потім ще хтось дивується, що «беркутівці» занадто вже старанно махають кулаками на мирних акціях громадян. Вони ж просто компенсують своє «лакейське» призначення ...

Сьогодні між владою та правоохоронцями існує своєрідний негласний договір. Ви нас охороняєте від мітингувальників, допомагаєте переслідувати опозиціонерів, залякувати журналістів і активістів. Ми прощаємо вам огріхи тортур слідства, надмірне застосування сили під час мітингів, непрофесійне проведення спецоперацій, а особливо старанним можемо пробачити навіть ДТП зі смертельним результатом і витівки їх нащадків... Круговою порукою влада в Україні пов'язана з силовими структурами з незапам'ятних часів.

Якими ж способами розірвати це порочне коло? А ось на це питання експерт Amnesty International дала, як видається, дуже вірну відповідь.

Як зазначила Х. МакГілл, порушення прав затриманих співробітниками міліції все частіше висвітлюються в наших вітчизняних ЗМІ, а смертельні випадки у відділеннях міліції викликали протести: "Ситуація змінюється. Громадська думка вже менш терпимо до тортур і жорстокого поводження, і суспільство вимагає більшої підзвітності міліції" .

У цьому напрямку, гадаю, і треба нарощувати зусилля всім зацікавленим особам та організаціям. Звичайно, справа ця не проста - формувати громадську думку, не здатну терпіти перегини «правоохоронців» і пропускати до парламенту тих, хто їм потурає. Але іншого шляху немає.

Що стосується органу з розслідування скарг на міліцію. Якщо його і створювати, то тільки не під егідою Адміністрації Президента, парламенту або уряду. Це повинна бути громадська структура, наділена - законодавчим шляхом - відповідними правами і повноваженнями.