Промисловість яку ми втрачаємо

Перебуваючи нещодавно на кількох промислових підпиємствах в місті Києві та і в інших регіонах я був дуже прикро вражений їх ледь жевріючим станом, простоюючими цехами, неосвітленими приміщеннями, стінами з обсипаною штукатуркою та й просто напіврозвалинами.

Найболючіше стало те, що згадались слова мого дідуся: "А ми ж це все майже цілодобово будували...З нас же таку позику дерли..."

Знаєте, думаю тут зі мною погодиться кожен, що не перейнятися побаченим після таких слів неможливо. І не тому, що хочеться виголошувати якісь пафосні речі на кшталт там "як можна було до такого дожитись і т.д.", а з поваги до наших батьків і дідів які недосипаючи і недоїдаючи ночами, отримуючи мізерну платню відбудували усю промисловість у повоєнний період. 

Відбудували промислові об'єкти на яких працювали мільйони людей і виробляли необхідну продукцію.

І просто усвідомлюєш, що ці люди відчувають бачачи в деяких випадках просто руїни.

А така ситуація практично скрізь в Україні, що в Хмельницькій, що в Дніпропетровській, що в Миколаївських областях. (Щоправда ще в великих містах такі підприємства намагаються виживати за рахунок здачі в оренду вільних площ).

Можна згадати і Донбас де будувались шахти, руйнувались, закривались і люди пішли в саморобні копанки.

Хочеться зазначити одне, щоб там не було але ті промислові об'єкти які залишились потрібно берегти і відновлювати. І в цьому сенсі найбільшу роль повинні відігравати повага і шана до батька чи діда: будівельника, металурга, шахтаря, токаря, столяра, механіка, інженера, електрика.....котрі будували і працювали....